Розійшлися, коли Андрійкові було п’ять років. Чоловіка можна було звинуватити в багатьох гріхах і навіть в тому, що перебивався, часом, випадковими заробітками, приносячи додому мізерну зарплату. Можна було звинуватити в неуважності: забував день народження дружини і матері. Але зробити сюрприз синочок він ніколи не забував.
Ігор – той рідкісний батько, який передягався на Миколая і особисто вітав сина. Костюм брав у одного знайомого, який працював в театрі.
І за ті хвилини, коли він слухав вірш, вивчений сином, коли розчулено дивився на Андрвйка, прикрившись пухнастою бородою, коли витягав з мішка подарунок і з особливим трепетом передавав його синові, – за це можна було багато чого пробачити. У ці хвилини він був і справді добрим, чарівним.
Мати Ігоря, знаючи його примху, знаходила одне пояснення: в дитинстві мріяв, що до нього прийде Миколай і привітає. Батька у Ігоря не було. Мама домовилася за гроші. І той Миколай прийшов напідпитку. Ігор хоч і був ще маленьким, але йомутой чоловік не сподобався.
А коли татом став, то нікому не довіряв роль приходить додому зимового чарівника.
Від дружини пішов восени, через два тижні поїхав на вахту. Якось все відразу перевернулося в житті: набридла робота за копійки та й побути подалі від будинку треба, щоб в себе прийти.
– Синку, так і ти і на Новий рік не приїдеш? – питала засмучена мати.
– У мене робота, так що зустрічайте без мене. Всім полум’яний привіт!
І тільки там на місці, за дві тисячі кілометрів від дому, він згадав, що нікому привітати сина. Можна було б і пропустити рік, але хлопчик ще вірить в чудеса, а через рік вже і не здивуєш.
І тоді Ігор зателефонував колишній дружині Юлі. Не хотів цього робити, ще свіжі образи один на одного, але заради сина можна і переступити через свою гординю. Подзвонив, запитав чи все добре, а потім попросив дати телефон синові.
Пообіцяв йому Ігор, що Миколай до нього обов’язково прийде, тільки трохи пізніше. Цього разу він затримується.
Колишня дружина дорікала Ігоря за те, що багато наобіцяв дитині. А Ігор запевнив її, що Миколай обов’язково прийде додому, але на три тижні пізніше.
Здивовані перехожі оберталися і дивилися на чоловіка в костюмі Миколая, який, закинувши мішок на плечі, закрив машину і пішов прямо в третій під’їзд.
– Гей, Миколайку-червоний ніс, ти, бува не помилився? Свято пройшо, – засміявся хтось із перехожих.
А він впевнено увійшов до під’їзду і швидко піднявся на знайомий поверх. Син, витріщивши оченята, дивився на чарівника. Потім розповів вірш і отримав подарунок.
Але в цей раз Ігоря підвели батьківські почуття: занадто довго не бачився з сином, скучив. Взяв хлопчика на руки, не втримався, обійняв. І син прошепотів: – Тату, це ти?
Ігор стягнув бороду і ще міцніше обняв сина. У кріслі сиділа і плакала Юлька.
– Ну і дурні ми з тобою, – сказав він колишній дружині.
Навесні вони знову зійшлися. Андрійко восени вже піде в перший клас, – починається нове життя. І що Ігоря помирив з Юлькою – невідомо. Може робота, може чарівник, а може все-таки син.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
