Розлучені ми з Максимом вже більш двох років. Син живе зі мною. Кирилу сім виповнилося, ходить в перший клас. І хоча живемо в одному місті, та як би мені того не хотілося, зустрічаються мої хлопці, геть не часто. А якщо точніше, то лише два-три рази на рік, не більше. Одна з таких зустрічей відбулась декілька днів тому, вона й змінила моє ставлення до колишнього чоловіка. Що тепер робити, в голові не вкладається.
До нашого спільного сина колишній чоловік приїжджає рідко, два рази на рік. Як правило, це зустрічі “прикріплені” до двох їх днів народжень: одна трапляється в липні, інша в листопада. І кожен раз, на жаль, Максим щось неприємне “викидає”: то пообіцяє і не приїде, коли Кирило його цілий день чекає, “сидячи на валізах”, то відвезе дитину без попередження в невідомому напрямку, то в процесі свого візиту починає в нашому домі наводити свої порядки, а згодом це переростало в суперечки.
Власне, через останню рису характеру жити я з ним і не змогла, від тих самих вічних суперечок ми і втекли.
Але вчора сталося те, чого я від нього ніяк не очікувала.
Історія почалася кілька днів тому, коли він несподівано зателефонував і уточнив, чи є у нас якісь плани на неділю. Я здивувалася, бо зазвичай, він оголошував, що через 5 хвилин забере дитину, і неважливо, що за вікном майже ніч, і плював він на всі наші справи, а вирішив з’ясувати все заздалегідь, причому спокійним голосом, без інтонаційних надривів.
Я оголосила, що в неділю у наших хлопців-каратистів знову змагання, на яких виступає і наш спортсмен. Але після них, раз тато так жадає зустрічі з сином, може за ним приїхати, дитина буде тільки рада.
Домовилися здзвонитися в призначений день, орієнтовно в 12, коли за регламентом захід повинен закінчиться.
Всі ми це вже проходили, тому, скажу чесно, я навіть і забула про домовленість з колишнім, адже я особливо й не розраховувала, що в неділю тато з’явиться, так як зазвичай в таких ситуація він “забував”, а тут… І подзвонив, і прийшов, і навіть не спізнився!
Кирило вирушив розважатися з батьком, а я змогла без затримки виїхати додому з людьми, які завжди люб’язно захоплюють нас з собою на змагання і зі змагань. Ось так несподівано відбулася третя зустріч в цьому році. Та ще так гладко, без негативу, запізнень і нервування. Дитина додому повернулася вчасно і дуже задоволений.
Дізнавшись, що 21-го пройдуть ще одні змагання, Максим сказав: “О, добре, значить, є ще привід зустрітися”. І так мені радісно від цього, і від того, що синові добре, і від того, що з колишнім чоловіком, здається, не все ще втрачено. Може ж все робити по-людськи, коли захоче.
І ось в мене питання. Він і я – досі вільні. Чи вартує йому дати другий шанс? Чи такі люди вже не міняються?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
