Розлучення сталося швидко і несподівано для мене – я навіть ойкнути не встигла. Винні обоє, але що вже тепер… Мені 27 років, синові 2 роки. З чоловіком ми розлучилися 7 місяців тому. Мама говорить: розбиту чашку, доню, не склаєїш! Те саме – інша рідня, всі відмовляють. Ну і що його робити?
***
Мені 27 років, синові 2 роки. З чоловіком ми розлучилися 7 місяців тому.
Розлучення сталося швидко і несподівано для мене – я навіть ойкнути не встигла. Винні обоє, але що вже тепер…
Я досі кохаю чоловіка, він мені потрібен, але наші батьки категорично проти нашого примирення.
Шляхів вирішення ситуації, яка у нас склалася багато, але ніхто не хоче робити перший крок і брати на себе відповідальність за можливу невдачу.
Не знаю, про що Віктор там думає, хоч нехай і не думає про мене зовсім, але до сина колишній чоловік точно не байдужий.
Я хочу все налагодити, але я переживаю, що, якщо у нас нічого не вийде і хтось про це дізнається, то знову почнуться звинувачення і закиди з боку родичів.
Мені навіть не важливо, що скаже Вітя, як відреагує, якщо я йому після такого тривалого часу напишу перша, але мені не все одно, що подумають рідні. Вони його не приймуть, я не можу в їхніх очах зробити його хоч трошки кращим.
Я не можу їх не слухати, тому що залежу від них, не тільки фінансово, а й морально. Через дитину я не можу вплутуватися в авантюри з переїздом в інше місто, пошуки нової роботи, нового чоловіка і таке інше.
З іншого боку, у них всі рідні поруч: діти, чоловік, дружина, а я повинна бути сама? Говорити і забороняти легко, бути правильним і гордим просто на відстані, коли тебе особисто це не стосується. Невже я не маю права прощати того, кого люблю, тим більше, батька своєї дитини?
Невже ніхто не може помилятися і все такі правильні і милі? Невже не можна все змінити і почати заново, хоча б спробувати це зробити? У мене дитина, наслідки мого рішення стосуються і сина, мені доводиться приймати рішення і за нього теж, а я побоююся і сумніваюся, зробити чи ні.
Мама говорить: розбиту чашку, доню, не склаєїш! Те саме – інша рідня, всі відмовляють. Ну і що його робити?
Мої доводи ніхто не слухає, хтось вважає, що я закохана і дурненька, і вони краще знають, як я маю чинити.
Я не пишу чоловікові тільки через те, що остерігаюся: а що, як рідня дізнається про те, що я готова його пробачити, і мені буде ще гірше, ніж було.
Я втомилася чекати, я не хочу кожен день проживати у сумнівах. Вже краще з’ясувати все раз і назавжди, ніж так. Ризик великий і тому я не наважуюся ні на що… А вожливо, все ж варто? А раптом і він кохає і чекає вівд мене знаку?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
