Розлучення, яке я пережила 5 років тому, досі змушує мене стримувати сльози. Досі. Нам було вже за 50.
Коли ми з Володимиром були ще молоді, мені здавалося у нас все несерйозно. Не те, щоб були плани на когось іншого. Але ми вчилися в одному виші. Значить, працюватимемо плюс-мінус разом. Скільки б почуттів не було між людьми, а бачити одну й ту саму людину 24/7 просто неможливо.
Тому хоч Вова мені й подобався, я намагалася дуже до нього не прив’язуватися. А він пропонував мені вийти за нього заміж уже за півроку після знайомства.
Потім навчання закінчилося, і, на мій подив, Володимир вирішив не йти працювати за направленням, а розпочати свою справу.
Таке сміливе рішення змусило мене подивитись на нього під іншим кутом. І я зрештою відповіла йому так. Ми не робили великого весілля, хоч і могли б. Просто на той момент у нас не було багато друзів, а розщедрюватися, щоб порадувати всіх існуючихродичів, яких ніхто до цього навіть не бачив, не хотілося.
Чоловік відкрив свою автомайстерню, а я зайнялася лікарською практикою. Професія дитячого логопеда лише здається нудною: це цікава робота, тим більше коли можеш спостерігати плоди своєї праці особисто. Правильна вимова – важлива деталь у житті людини. Вона позбавляє багатьох комплексів і проблем, повірте мені на слово.
Крім того, як фахівцю, мені було куди рости й рухатися. Зараз я керівниця одного з відділень нашої клініки. Але це вже інша тема.
Отже, у нас з Володимиром народився син, який мав ускладнення зі здоров’ям. Як я тільки не бігала знайомими лікарями, що тільки не робила. Допомогти йому, на жаль, було складно. Але бізнес чоловіка йшов у гору, я теж займалася улюбленою справою, і ми змогли дозволити собі найняти людину, яка б допомагала синові зробити своє життя більш комфортним.
Час йшов. У нас бували і добрі часи, і не дуже. Багато наших друзів і знайомих могли б сказати про нас лише позитивне. Я вважала нас міцною сім’єю і не бачила жодних ознак чи дзвіночків про те, що щось не гаразд. Крім того, вже й вік не дозволяв заводити якісь інтрижки.
Ми з чоловіком займалися своїм здоров’ям та фізкультурою, тож нам багато хто робив компліменти щодо зовнішнього вигляду.
Тим важче мені було дізнатися про те, що мій чоловік, Вова, почав мені зраджувати. Сусідка Ольга якось про це натякнула. А після нашої розмови він сам про все зізнався.
То була молода жінка, яка раніше допомагала синові. Вона багато часу проводила у нас вдома, але я навіть подумати не могла, що все може ось так обернутися. Та й працювала вона у нас всього кілька місяців. Так чи інакше, через три дні чоловік сказав, що йому шкода, але більше він не може. Зібрав трохи своїх речей та пішов до іншої. Потім – розлучення, юристи, документи.
З того часу минуло 5 довгих років. Я перетворилася на робота, який бував лише вдома або на роботі. Всі. Від чоловіка я отримувала величезні аліменти, які витрачала лише на сина. Рахунки, одяг та їжа були за мною, але рахувати гроші мені просто було нецікаво. Навіщо?
Я навіть не розуміла, навіщо взагалі щось робити. Розчарування засмоктувало мене все глибше і глибше. Я згадувала старі дні і питала себе, як могло так вийти? Чого Володимиру не вистачало в мені, що він знайшов у чужій людині?
Навіщо я це все розповідаю? Нещодавно бачила колишнього. Він сам прийшов. Але я не відчинила двері, а вийшла до нього. Не хотіла, щоб син побачив батька. Тим більше у такому стані. Володимир дуже змарнів.
По одягу було видно, що у фінансовому плані у нього, як і раніше, все непогано. Але сіре, майже землисте обличчя і згаслий погляд говорили багато про що. Я спитала його, чи не хворий він. Не чому він прийшов або як там його кохана. Питання про самопочуття просто напрошувалося.
Виявилось, що так. Хворий. І лишилося йому не так і багато. Тепер Володимир хоче, перш ніж лягти до лікарні, побути кілька днів із нами. Він незалежно від мого рішення віддасть половину грошей нам. А половину тій, іншій жінці. Але зараз йому дуже потрібна сім’я, справжня сім’я.
І хоч уже минуло чимало часу, я не знаю, як я можу йому відмовити. Він пішов, але перед тим, як піти, я клятвенно пообіцяла йому подумати. А що тут думати?
Із сином ще не говорила. Але, гадаю, треба. Сьогодні ввечері чи завтра вранці. Часу зовсім обмаль. Підкажіть, чи правильно я вчиню, якщо відгукнуся на прохання колишнього? Чи потім мені буде лише важче через моє рішення? Все так навалилося раптово, що голова просто обертом. І я боюся помилитись. Буду вдячна за кожну пораду.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.