Що важливіше: добрі стосунки з колишнім чи гроші на дитину?
– Все-таки таких дівчат, ще треба пошукати! — розповідала Аня своїй приятельці. — Взяти хоч сестру мою… Розлучилася з практично-олігархом, уявляєш! Колишній чоловік її бізнесмен, його все наше місто знає, прізвище на слуху. П’ять років прожили, сина йому народила. А пішла – ти не повіриш! — у чому стояла практично, лише дитячі речі й забрала…
Живе зараз із дитиною у квартирі, яка нам із нею на двох у спадок дісталася. Сина в сад влаштувала, і сама туди пішла вихователем — у неї освіта педагогічна. Зарплата копійчана, робота непроста, але вона рада: і з будинком поряд, і сита, і дитина тут же не кинута.
— А на аліменти вона не подавала, чи що?
— Ні, в тому й річ! Колишній чоловік платить їй велику суму на місяць, просто перераховує на картку. Та за його доходів він міг би давати більше! А то й більше! Дитина в нього єдина поки що, а місячний дохід — ого-го… Власник заводів, газет, пароплавів! За кордон їздить регулярно, і у справах, і на відпочинок, і дівчат своїх, секретуток, туди возить. А синові з панського столу — так мало на все! А моя дура Маринка ще й рада! Хороші аліменти, каже, ніхто зі знайомих там у неї, у садочку, стільки не отримує на дітей! Хоча розлучених – кожна третя…
— Слухай, ну так… У мене теж розлучені подруги від колишніх отримують копійки на двох дітей, — і це ще непогано. При цьому у тат ніде не їкає, як дитину на ці гроші ростити… Але це у рядових службовців, не олігархів жодного разу. Тут же інша річ.
– Ооот! Я про те й говорю! Ух, я б на місці Маринки! Розкрутила б колишнього по повній! Фіг би я в саду працювала, чужим дітям соплі підтирала! Ух, цей тато у мене б потанцював! І утримував би дитину нормально! І на море возив би не баб своїх, а сина рідного!
— А Марина сама що каже?
— Та вона в нас блаженна. Сваритися з колишнім і позиватися, каже, не буду — берегтимемо хороші стосунки заради дитини!Я їй говорю — ага, тримай кишеню! “Якщо раптом, коли-небудь”… Чи зобов’язаний він за законом віддавати на дитину 25% свого доходу? От і хай платить! З часу розлучення рік минув, він уже за цей час грошей виплатив би стільки, що вистачило б на будь-який форс-мажор! Які там тобі потрібні стосунки, навіщо ж розлучилися вже! А щодо стосунків з дитиною, то татові й у шлюбі дитина не дуже потрібна була, тому й розлучилися здебільшого.
Як вважаєте, подібна ситуація — це справді «цивілізоване розставання» чи просто дурість з боку матері дитини?
Могла б поборотися за ресурс, тим більше не для себе, а для сина. Нагромадила б дитині на освіту, житло, безбідне життя, зрештою. Сиділа б із сином будинку, возила гуртками, а то й південними морями і континентами, а чи не маринувала б улітку в муніципальному дитячому садку в задушливому місті. Ну кожному зрозуміло, що з грошима можна огого, не те що без них.
А можливо відсутність конфліктів з батьком дитини — це в такій ситуації набагато правильніше?
Чи зможеш ще щось виграти, почавши сваритись, велике питання. З сильним не борись, з багатим не судись, каже народна мудрість. Хороші стосунки зберегти куди вигідніше.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
