Розлучилися ми з Мартою мирно, за взаємною згодою, ми, напевно, просто стали один одному байдужі, ось і виріши розійтися світами, а дитина, як годиться в більшості випадків, залишитися з матір’ю.
Марта відразу ж подала на мене на аліменти, я був, звичайно ж, не проти допомагати своєму сину, та й бачиться міг коли захочу.
Коротше кажучи, ми розійшлися, але залишалися хорошими знайомими, навіть приходив кілька разів допомагав по господарству, забирав дитину до себе на час, у цьому плані у нас не було проблем.
Але все почалося тоді, коли я познайомився зі своєю другою дружиною, навіть, якщо точніше розповідати, коли народився малюк.
Самі можете зрозуміти: немовляті потрібно більше приділяти уваги, але, нехай і в два рази рідше, але я все ж таки відвідував свою дитину від першого шлюбу, кілька разів на місяць мені все ж таки вдавалося бачитися з Денисом, але матеріально, крім офіційних аліментів, я не міг більше ніяк допомагати, ось тут все й почалося.
Я почав помічати, як мій син віддаляється від мене, бувало питав: тату, чому ти такий похмурий, але я не був до нього непривітним і навіть зараз його дуже люблю і переживаю за нього.
Після того, як Денис сам несхотів зі мною бачиться, до мене дійшло: моя колишня налаштувала його проти мене, та і її близькі їй у цьому сприяли, навіть просто при зустрічі син перестав зі мною вітатися і визнавати мене батьком.
Як же важко це відчувати коли твоя рідна маленька людина тебе не визнає, а найголовніше – я їм нічого поганого не завдав.
Після всього вище перерахованого я перестав виплачувати аліменти, а за що я їх платитиму, раз про мене забули в цій сім’ї, та й кому допомагати, раз навіть рідний син від мене відвернувся. Адже дитина, як губка, вбирає те, чому її вчать. Дуже сумно, якщо чесно.
Але я сподіваюся, вірю і чекаю, що з роками він все ж таки зможе зрозуміти і пробачити мене.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
