Поки сьогодні я приймала якісь мудровані фізіопроцедури, почула діалог двох жінок: медичної сестри з фізіокабинет і її колеги, зайшла на чайок.
– Ніно, ну як твій синуля поживає, одружився? – Запитала Маргарита Сергіївна, поклавши мене і підключивши апарат, – Він все там же – знімає однокумнатку квартиру знімає?
– Ой, Рито, навіть не знаю, – каже Ніна, – засмучуватися чи радіти тепер. Розлучилися вони, рік разом прожили, заяву віднесли і передумали, точніше, Сергійко мій передумав. Але ж мені здавалося, що все, робить помилку, ну вже хай сам. Щоб мені в винуватих не ходити.
Як я зрозуміла, трохи більше року тому син Ніни влаштувався працювати в Москві, а знімати житло в столиці, щоб не мотатися по півтори години на електричці, йому здалося дорогувато. Ось він і вибрав Одинцово: і дешевше, і до роботи – рукою подати, і електрички куди як більш часті.
– Він з Юлею познайомився зовсім випадково, разом на роботу їхали, у неї щось впало, вона не помітила, так і подружилися, – продовжує Ніна розповідь, – трудяться майже поруч. Ну і почалося.
Через два місяці після знайомства Юля перейшла жити до Сергія на квартиру. Ще через місяць син привіз свою дівчину знайомити з мамою, наміри у нього були найсерйозніші.
– Вони ж мені півроку нічого не говорили, – згадує Ніна, – приховували, що у неї дитина є маленька.
– Від першого шлюбу дитина? – уточнює Маргарита Сергіївна.
– Та яке там від першого шлюбу, – сумно пояснює Ніна, – була вона заміжня ніколи, народила в 19 років, одна. Не знаю, що вже там у неї вийшло. Хлопчику зараз 4 рочки. Я потім, як все дізналася, сина запитала, мовляв, навіщо приховував?
– Я ж думав, що ти заперечувати будеш проти моєї Юлі, – сказав Ніні син, – що дитина, відповідальність, всі справи.
– Так що ж я, не розумію чи, – обідилась на синівську недовіру мати, – хіба мало що буває в житті. Не перешкода і дитина, якщо відносини в парі хороші. Ти і сам з вітчимом ріс і відносини з ним у тебе завжди ладналися.
Син зітхнув тоді спокійно, поділився, що збирає гроші на весілля, нехай скромне, але торжество хоч якесь влаштувати треба. Юля ж ще ніколи в наречених не була, їй хочеться і плаття, і свято.
Ніна в душі щаслива, зрозуміло, не була, хлопцеві 24 роки, чи зможе взяти на свої плечі такий тягар? У цьому віці у багатьох і свої діти ще на світ не з’являються, а тут пасинок? Але синові нічого не говорила, брала Юлю в її візити з Сергійком добре.
– А потім, – продовжує розповідь жінка, – питаю у свого, як там і що? Як малюк, як росте, що він любить? Я ж гостинчик хотіла передати, може, подарунок який купити. Хоч і не рідний, але онук…
– Мам, – відповів син, – а не знаю я, що Тімка любить, як зростає теж не знаю. Він з нами і не живе. І з Юлею не жив довше, ніж півроку.
Виявилося, що у обраниці Сергія дуже молода мама, їй зараз всього 45 років. Юля народила Артема, висиділа з ним півроку, поки годувала, а потім вийшла на роботу і зняла собі окреме житло, залишивши сина на маму.
– Ну хіба мало які в житті ситуації бувають, – каже Маргарита Сергіївна, – мати-одиначка, допомоги ніякої, ось і поїхала дочка гроші заробляти. На маму, на сина. Правда, з квартирою не надто якось красиво виходить, як же так? У тому ж місті і квартиру окрему знімати, гроші витрачати, ну і жили б всі разом.
– Так на маму і хлопчика там батько гроші заробляє, – з гіркотою говорить Ніна, – а Юля пішла життя свою молоду влаштовувати. Сергійко придивився: зайвий раз і не подзвонить, не запитає, як її власна дитина живе.
У вихідний все погуляти його тягне, в кіно або просто посидіти в кафе. Ні про що у неї немає турботи. Ніби й не її син.
– Один раз тільки ми з хлопчиком і погуляли, – ділився з Ніною син, – і то, Юля йому купила іграшку, солодощі і через півгодини відвела назад до батьків. Я їй кажу, не добре це, що малюк живе у батьків, а маму бачить так рідко. А вона відповіла, що там йому краще та й нам з нею краще удвох. А якщо мені дитину хочеться, то вона мені народить.
– Вони як раз тільки-тільки заяву подали, – розповідає Ніна, – а потім син приїхав і оголосив, що з Юлею він більше не зустрічається. Питаю, що таке, все ж було добре: готувати вміла, дбала, працювала, отримувала непогано та й за характером спокійна і поважна.
– Розумієш, мам, – відповів син, – подивився я на це все. Ну добре, думаю, народила без чоловіка, ну півроку на маму дитину залишила, вийшла на роботу. Але ж ми рік прожили, а у нас Артемко жодного разу не був. Невже у Юлі серце не болить, як там син, що з ним? Невже не хочеться самій виховувати? Відводити хлопчика в садок ми б цілком встигали, а забирали б бабуся з дідусем, а ми б уже заходили за ним увечері до них. І вихідні…
Син Ніни вирішив, що раз дівчина не потребує у своєму першому дитині, викреслила його з життя, зваливши всі турботи на батьків, то точно так само вона може поступити і знашою дитиною.
– Ну може, – припускає Маргарита Сергіївна, – там з його появою на світ не дуже красива історія трапилася, може Юля молода була, не усвідомила, не дозріла для батьківства? Народила б другого, може і до Артемка почуття прокинулися.
– Не кажи, – каже Ніна. – Сергійкові видніше, як вона себе вела. Нічого щоб там не прокинулося. Зозуля. Добре хоч, що син вчасно це розгледів. Хоча і шкода, непросто йому дався цей розрив, почуття все ж до Юлі у нього були.
Процедура моя закінчилася і я вийшла з кабінки, мені стало так цікаво поглянути на жінку зуміла виховати такого мудрого і порядного сина.
Ось тільки закрався в душу сумнів, чи правий був Сергій? А раптом реально він зумів би допомогти Юлі усвідомити своє материнське призначення і хороша сім’я могла б вийти, в якій і маленькому Артему було б тепло і затишно?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
