fbpx

Розумієте, таку пам’ять має моя невістка. Ніколи б і не подумала, що мої слова, сказані давним-давно їй, повернуться колись до мене. Але річ в тім, що вона була в моїй хаті, а я – в квартирі, яку купив мій же син. Різницю відчуваєте? Ну а якби ви відреагували на таку ситуацію? Приїхали діти. Я побігла до сусідки на хвильку, а Оксана взялась з сином порядки в моїй хаті наводити і все під ряд викидати. Ясна річ, що я вказала їй місце. Їхали вони завчасно від нас, і з тріском!

Розумієте, таку пам’ять має моя невістка. Ніколи б і не подумала, що мої слова, сказані давним-давно їй, повернуться колись до мене. Але річ в тім, що вона була в моїй хаті, а я – в квартирі, яку купив мій же син. Різницю відчуваєте?

Хочу вилити вам свою душу.

Коли поруч ще був мій чоловік, царство небесне, ми жили в селі. Раніше тримали і корівчину і порося. Все було своє, бо хотіли і дітям допомагати. Грошей, як таких не було, то хоч домашнього передавали в місто і вже легше на душі було.

Виростили ми з Максимом двох синів. Один досі в свої сорок п’ять холостякує, а ось молодшенький Петро одружився і з дружиною подарували нам двох онуків.

Але невістка така, що лишній раз до неї не звернись.

Приїжджали вони до нас часто. Я така людина, що не люблю все з дому викидати. В мене є і пакет з пакетами, і ящики з баночками і різні, ще дитячі поробки. Ну не піднімається мені рука все це викинути. Чоловік теж не раз на мене за це бурчав, але я стояла на своєму.

І ось коли Петро одружився, то Оксані дуже то не подобалось, бо на її думку це “бардак”.

Одного разу вони поїхали в село, бо були якісь довгі вихідні. Я полетіла до сусідки, а Оксана взялась за прибирання. Син виносив і дещо палив, а дещо просто на смітник виносили.

Добре, що я вчасно повернулася, бо і б до моєї скрині, в якій добротна постіль лежить, вона б добралася.

Тоді ми з нею вперше розмовляли на підвищених.

– Це моя хата! Я тут господиня і ти не маєш права і папірця звідти викинути, – ледь не затинаючись говорила я.

Правда Оксана зупинилася і незважаючи на два вихідні попереду, вони поїхали до себе.

І ось на даний час я самотня людина, яку син забрав до себе.

Як полинув на небеса чоловіка, я почала сильно здавати, а їздити раз у раз діти не мали можливості.

Ви знаєте, в місті, де є ванна, гарний догляд, я почала заново жити. За своє життя в селі ми з чоловіком наробилися.

Ось я й почала наводити в домі сина свої порядки. Ну а як можна ту скляну баночку в смітник викидати. Ну ж пригодиться.

Потім ще якісь моменти були і невістка пригадала мені слова, які я їй говорила в своєму домі.

– Це мій дім і тут мої правила!

Але річ в тім, що вона як в декрет пішла, то ще жодного для не працювала. На цю квартиру заробив мій син бо працює програмістом.

Ось я і сказала, що то така квартира її, як і моя.

Оксана відразу ж Петру наголосила, що якщо так буде й далі, вона за себе не ручається.

Що це означає, я не знаю.

Але я все рівно стою на своєму. Ті склянки ж можна кудись здати, але точно не в смітник викидати.

А як у вас з цим справи?

І хто в цій ситуації правий?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page