Галина хвилин сорок стояла біля вітрини антикварної крамниці. Жінка розглядала різні речі, і ніяк не могла зробити вибір.
– Вам допомогти? – посміхнувся приємний сивий дідок.
– Навіть не знаю… Думаю, мені вже ніхто не допоможе! – важко зітхнула покупниця. – Розумієте, завтра у мене знайомство зі сватами. Вони дуже багаті люди, а сваха відома художниця і любителька антикваріату. Я так хвилююсь!
– Чому? Така чудова подія. Я допоможу вам вибрати хороший подарунок! – заспокоював жінку сивочолий старий.
– Ви не розумієте! Мій чоловік працює все життя електриком, я майстром у ЖЕКу. Про що нам говорити з художницею і бізнесменом?
– Нічого страшного в цьому немає! Найпростіше знайти спільну мову з художником. Попросіть сваху показати картини, а далі просто захоплюйтеся її творчістю. Упевнений, ви відразу подружитеся! – засміявся чоловік.
Господар антикварної крамниці допоміг Галині і з вибором подарунка. Чоловік порадив придбати чудову шкатулку з бронзи і порцеляни, з ручним розписом. Жінка купила недешеву річ, і подякувала старого за допомогу.
По дорозі додому Галина купила собі нову сукню і туфлі. Жінка дуже хвилювалася перед завтрашньою зустріччю. З одного боку, вона раділа, що у сина буде велике майбутнє. Адже батько нареченої пообіцяв взяти Рому до себе на фірму і зробити своїм заступником. А з іншого боку, розуміла, що вони зовсім різні люди.
– Синку, ти обідав? – запитала Галина, прийшовши додому.
– Мені ніколи, мамо. Багато роботи накопичилося, – сказав Роман, не відриваючись від комп’ютера.
– У тебе завжди багато роботи! Я вже півроку прошу тебе знайти в мережі мою подругу дитинства, а тобі все ніколи! – дорікнула Галина.
– Мамо, ти вимагаєш практично неможливого. Знаєш, скільки Людмил Іванових в соцмережах? Потрібно кілька місяців перевіряти всі профілі, до того ж, половина з них без фото… Як пропонуєш знайти твою Людочку? – посміхнувся хлопець.
– Та ну тебе! – махнула рукою Галина. – У тебе завжди все складно! Ми так добре дружили з нею в дитинстві: сиділи за однією партою, ділилися найпотаємнішим. Була б вона зараз поруч, обов’язково підтримала мене в такій непростій ситуації…
– Маоа! Я тисячу разів пояснював, батьки Катюші дуже прості люди! Не потрібно бояться зустрічі з ними.
– Звичайно, у нас же всі прості люди живуть в палацах і мають власні галереї! – сказала з сарказмом Галина.
– Не буду з тобою сперечатися. Завтра сама у всьому переконаєшся.
– Так. Якщо не втрачу свідомість завчасно…
Рома важко зітхнув, і продовжив роботу. Він знав, що якщо мати щось втовкмачила собі собі в голову, то сперечатися марно.
Наступного дня Галина зранку побігла в перукарню. Зробивши карколомну зачіску і одягнувши нову сукню, жінка відчула себе трохи впевненіше. Але вся її впевненість незабаром зникла.
– Боже мій! Які володіння! Рома, у наших сватів навіть стайня є і майданчик для гольфу? – злякано поцікавилася жінка.
– Мамо! Припиняй! Я тисячу разів повторив, що вони звичайні, прості і добродушні люди! – розсердився хлопець.
– І правда, Галю, закінчуй! Познайомимося зараз, а там видно буде. Якби вони були зарозумілі, то не дозволили б дочці вийти заміж за сина електрика, – сказав чоловік Микола.
– У них напевно і прислуга є? – стояла на своєму жінка.
– Звичайно є! Але не прислуга, а помічник по дому. Поміркуй сама, як одна людина може впорається, з таким великим господарством і будинком? – відповів Роман.
– Ну так, ну так… – з іронією відповіла мати.
Машина зупинилася біля великих воріт. Зустрічати сватів вийшов сам господар будинку.
– Вітаю! Мене звуть Борис. Як доїхали? Дуже радий нашому знайомству!
Борис по-панібратськи обійняв майбутніх сватів і повів до хати. Галина з Миколою перший раз бачила таку розкіш і пишність.
– А де ж господиня будинку? – запитав Микола, тримаючи в руках величезний кошик троянд.
– Зараз прийде. У неї пироги горять, побігла на кухню. Так ви сідайте, відчувайте себе як вдома. Адже не чужі люди, свати ж! – посміхнувся Борис.
«Треба ж, така важлива дама, і сама пироги пече!» – подумала Галя.
– Добрий день! – Галина почула мелодійний і дуже знайомий голос.
Озирнувшись, жінка побачила господиню будинку, і мало не зомліла. Перед нею стояла подруга дитинства.
– Людочко! Це ти?! – радісно вигукнула Галина і кинулася в обійми подруги.
– Галинко! Рідна моя! Я ж тебе багато років вже шукаю! – промовила Людмила і заплакала від щастя.
Жінки сміялися і плакали від радості, нікого не помічаючи навколо. Їхні чоловіки і діти дивилися з подивом на двох жінок, які на перший погляд здавалися абсолютно різними. Худенька, в простенькому сарафані господиня будинку, і статна, в красивому вбранні і з дивовижною зачіскою гостя.
– Галю, ти така елегантна і красива. Не те, що я. Зовсім немає часу на себе, – посміхнулася Люда.
– Ой! Це ж я до тебе на зустріч вирядилася. Знала б ти, Людочко, скільки я нервів своїх витратила. Як же я боялася нашої зустрічі!
– Милі дами, ми звичайно дуже раді зустрічі давніх подруг, але шашлик холоне, а ми дуже голодні!
Катя підійшла до Роми, і обняла хлопця:
– Чудово! А я так боялася своєї свекрухи. Знаєш, я все життя слухала мамині розповіді про подругу Галочку. Складається враження, що я дуже добре знаю твою маму.
– Аналогічна ситуація! – засміявся Роман.
Мілана Лебедєва
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!