Руслан, маючи свою квартиру, яку він здавав в оренду, жив зі своєю мамою. І це, на хвилиночку, йому вже 35-ка стукнула. З першого дня знайомства я розуміла, що повинна буду “відчепити” чоловіка від спідниці. І ви знаєте, мені це вдалося. Та після весілля з’явилася нова проблема
Я завжди знала, що моя свекруха має владний характер. Тільки я не дозволю в жодному разі переходити межі дозволеного. Знайомство моє з чоловіком та майбутньою свекрухою відбулося одного дня в поліклініці. Я пішла на планове обстеження, а Валентина Андріївна привела на огляд свого сина до вузьких фахівців. Тоді, на хвилиночку, моєму майбутньому чоловікові було вже 35 рочків.
Я терпіти не могла маминих синочків. Тільки його виховане ставлення до своєї матері мене підкупило. Як би там не було, хоч би як поводилася його мати, він виявляв стриманість.
А ще я тоді “підслухала”, що він повністю здоровий. Проте Руслану пощастило, він познайомився зі мною. Ми невдовзі розписалися, я покохала Руслана і тому вирішила розв’язати його “прив’язку” з матір’ю. Так би мовити, на нього чекало визволення.
До моменту весілля Руслан зміг накопичити на автомобіль, квартиру, мав заощадження, хоч жив досі з матір’ю. Квартира його здавалася в оренду заради додаткового прибутку. Мати так йому порадила. До самого моменту весілля всіма його статками керувала Валентина Андріївна. Звичайно, він їй не все віддавав, а лише половину. Інакше так і ходив би в протертих штанах.
Я молодша за чоловіка на дев’ять років. Тільки це нікого не збентежило. Наші характери зі свекрухою дуже схожі. Але я намагаюся стримуватись і надмірно не нахабніти. Але покомандувати люблю, така я вже жінка. Мені здається, що через це мене Руслан і вибрав. Йому просто легше жити з тими, хто ним керує. Але щоб хтось заважав нам жити, я не згодна.
Після весілля ми одразу почали жити у квартирі Руслана. Поскандалили ми з його матір’ю дуже скоро і пам’ятатиму я буду той випадок ще довго. Вона стала звинувачувати мене у всьому, у чому тільки можна. Сина налаштовувала проти мене, казала, що я полакумилась на його майно і все, почуттів до нього нібито немає жодних.
Не хотіла літня жінка розлучатися з синочком, от і захищала його від особистого життя. До знайомства зі мною він якщо і не був ченцем, то практично вів відокремлений спосіб життя. Але зі мною цей номер не пройде. Я швидко взяла сина в “оберемок”, якщо всіх попередніх наречених його мати знешкоджувала, то я не здавалася.
Хоч мій чоловік і має м’який характер, але при цьому дуже розумний. Йому начхати на думку матері і він до неї не прислухається, скільки б вона погано в мій бік не говорила. До того часу, поки я не оголосила про свій цікавий стан, протягом двох років свекруха щосили намагалася нас розлучити. А коли дізналася про майбутнього онука, вона трохи змінила тактику.
Перед цікавим станом я ходила працювати в офіс. Потім чоловік переконав мене звільнитися та поберегтися. Я припустила, що для нас обох і навіть на дитину вистачить його зарплати. І звільнилася. Свекруха запропонувала нам з’їхатися на якийсь час, щоб заощадити гроші, поки я не працюю. І хотіла допомагати няньчити малюка. Я сильно не пручалася і пообіцяла подумати.
Я її розумію в певному сенсі, тому що у її віці складно жити самій. Син – її єдиний сенс життя. Я ж не хотіла відчувати стреси, будучи в такому положенні. Ми свекруху особливо від себе не гнали. Навіть почали запрошувати у вихідні на чай. Однак вона мала одну огидну особливість — нав’язливість.
Коли я обіцяла подумати про переїзд, Валентина Андріївна подумала, що перемогла мене. І почала “капати мені на голову”. Вона навіть сама намагалася допомогти нам речі перевезти, зібратися якнайшвидше. Їй же не складно, вона сидить дома. Я не збиралася взагалі з нею уживатися. Просто втомилася від її одвічних скарг. Вона вважала мене меркантильною та байдужою.
На сина свого почала скаржитися, називала невдячним, не приділяє уваги мамі, забуває про неї дедалі частіше. Ясна річ, що вона так маніпулювала нами — стара зневірена жінка. Мені її шкода начебто, але жити разом — це надто для мене. Поки була в цікавому стані, дозволяла свекрусі допомагати нам, але повідомила, що не хочеться міняти щось напередодні дня “Х”. І свекруха відстала.
Коли мене виписали з синочком на руках, вона знову стала часто нас відвідувати. Мені справді важко з малюком. Чоловіка завжди немає, працює, втомлюється.
Напевно, доведеться дозволити Валентині Андріївні приходити до нас у гості частіше. Ми сіли з Русланом, поговорили і зрозуміли, що так його мати не стане діставати нас проханнями про переїзд. А мені буде від неї допомога. Свекруха вже одного сина виховала, допоможе і мені.
Що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
