fbpx
життєві історії
Руслан прийшов з роботи і перед вечерею вирішив зайти в душ. Сумку з телефоном залишив в передпокої, тому коли на екрані висвітлилось повідомлення з вайберу, я все прочитала, але краще б це був поганий сон. – Ти кредит взяв? У нас на дорогу грошей немає. – Нічого не зрозумівши, я відкрила всю переписку і зручненько вмостившись на дивані, стала читати. Писала Руслану його рідна сестра, у якої геть совісті немає

Руслан прийшов з роботи і перед вечерею вирішив зайти в душ. Сумку з телефоном залишив в передпокої, тому коли на екрані висвітлилось повідомлення з вайберу, я все прочитала, але краще б це був поганий сон. – Ти кредит взяв? У нас на дорогу грошей немає. – Нічого не зрозумівши, я відкрила всю переписку і зручненько вмостившись на дивані, стала читати. Писала Руслану його рідна сестра, у якої геть совісті немає.

***

Те, що сталося вчора ввечері, хочеться забути і думати, що це був сон не хороший. Але, на жаль, це не так.

Не так давно я писала статтю про родичів чоловіка. І зараз продовження, хоча я сподівалася, що його не буде.

Руслан прийшов увечері з роботи. Пішов в душ. У нього спрацювала смс по вайберу. Я подивилася. Даремно, краще б я не бачила…

Пише Наталя, його сестра: “Збираємося, вишли нам ще на дорогу, а то у мене зовсім грошей немає”.

Я нічого не зрозумівши, читаю історію листування.

– Я йду кредит оформляти, схвалять, відразу вам квитки куплю.

– А ще купаються? Мені не хочеться їхати на море і не купатися.

– Вже прохолодно, хоч на море подивитеся.

– М і, на жаль. Тоді мені потрібно себе нову курточку купити. Та й дітям теж. Даси грошей?

– Добре. Але я оплачую проїзд тільки туди, назад самі.

– Звичайно-звичайно.

Моїй злості немає меж. Виходить чоловік з душу.

– І коли ти мені збирався повідомити?

– Ти про сестру? Завтра думав розповісти.

– Я про кредит! Дітям треба куртки купувати, черевички молодшим, старшому за робототехніку платити! Від тебе я чую, що грошей немає! А взяти кредит для сестри, щоб вона відпочила, це можна.

– Ну не починай, я думав, ти не дізнаєшся. Навіщо в мій телефон лізеш?

– Чому ти взяв кредит без мого відома? Чому не порадився? Скільки ти взяв?

– Всього 50.

– Тоді ми завтра йдемо за куртками і черевиками. І мені потрібен новий телефон, я його оформлю в кредит, не переживай.

– У мене немає грошей. Я купив квитки їм і відправив на дорогу.

Після цих слів я навіть розмовляти з Русланом не стала. В мене немає слів. У мене злість, образа. Пішла спати в кімнату дітей.

Вранці зібрала хлопців і в школу відвезла на автобусі. Коли повернулася додому Руслана вже не було. Слава Богу. Мені зовсім не хочеться його бачити.

І розмовляти з ним не хочеться. Я вважаю він мене зрадив. Дітей. Він поставив на перше місце сестру. А тепер ще й її терпіти в гостях. На скільки вони до нас їдуть? На місяць, два? Зворотніх квитків у них немає. Не здивуюся, що купувати чоловікові доведеться.

Звичайно кредит на телефон я брати не буду, а все решта куплю, це ж дітям.

Мене душило обурення, образа, злість. Таке відчуття, що всередині щось розривається. Тому довгого мовчання не вийшло. І сьогодні з Русланом поговорила на рахунок приїзду його сестри і кредиту. Не можу з вами не поділиться.

– Ти розумієш, що ми не можемо зараз дозволити собі кредит? Ми ж на машину збирали, вона нам просто необхідна!!!

– Я знаю, що Наталя не найкраща сестра, але батьки не мають, а хто має її підтримувати. Я обов’язково з нею поговорю і вона буде вести себе ідеально, обіцяю, – сказав Руслан

– Ти мене взагалі чуєш? Мене хто буде підтримувати? Я теж хочу відпочинку, хочу щоб ти до мене нормально ставився! По-людськи. А не як до сторонньої людини! Чому ти мене обійшов в цьому питанні? Як ми будемо жити всі в одному будинку? У нас елементарно постільної для них немає!

– Що небудь придумаємо, ми ж завжди викручувалися зі складних ситуацій.

– Цю ситуацію створив ти! Мені і своїх нервів вистачає. Може мене пошкодуєш?

– А що шкодувати то тебе? Чоловік поруч, все нормально.

– Ти взагалі не боїшся сім’ю втратити?

– А куди ви подінетеся? Кому ти потрібна? Матері все одно на тебе, батьку тим більше, у брата своя сім’я. Куди ви підете? Тобі нікуди йти. А в принципі, хочеш йти, йди. Тільки одна.

– доб’єшся, піду, не одна, з дітьми. І не побачиш їх більше. Поїду назад в Тернопіль, або в центр допомоги жінкам. Не пропадемо, придумаю що-небудь.

Далі писати не буду. Потім пішли одні образи. Прикро мені? Шалено прикро. Сльози самі собою біжать. Що тепер робити? Як бути? Мені дійсно нема куди йти, ніхто мені не допоможе…

Тепер в глухому куті… Чекати чогось хорошого немає сенсу. Та сім’я, яка була, вона у мене в голові, в моїй фантазії. Насправді залишилося тільки неповага… більше нічого

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page