fbpx

Руслан запросив на вихідні і свою дочку Марічку від попереднього шлюбу. Це був красивий і дорогий комплекс з басейном та різними розвагами. Я, щоб подружитись з дівчиною, вирішила зробити їй невеличкий подаруночок у вигляді прикраси. Та замість відпочинку я отримала спогади, які мене не дуже й тішать

Руслан запросив на вихідні і свою дочку Марічку від попереднього шлюбу. Це був красивий і дорогий комплекс з басейном та різними розвагами.

Я, щоб подружитись з дівчиною, вирішила зробити їй невеличкий подаруночок у вигляді прикраси. Та замість відпочинку я отримала спогади, які мене не дуже й тішать.

Одного дня я таки зустріла чоловіка своєї мрії. Спочатку я не могла повірити, яке щастя мені звалилося на голову. Однак виявилося, що у відносинах з Русланом все ж є “родзинка”. Його дочка Марічка вміло оберігає “свою територію”. Я не впевнена, чи впораються з такою ситуацією.

Я довгий час не могла зустріти людину, з якою б мені було так затишно. Коли я зустріла Руслана, світ для мене відкрився у інших кольорах. Я одразу ж зрозуміла, що це моя людина.

За деякий час я познайомилася з його донькою і стало зрозуміло, що тут буде не легко. Дівчинка поставила собі за мету –  не підпускати мене до тата.

Ми зустрілися з Русланом в одному із торгових комплексів. Ми в один час вирішили випити кави, що, на мою думку, було доленосним рішенням.

У нас були спільні погляди, світогляд і любов до книг. Найбільше мене вразило в Руслані те, що він довго не думаючи, сказав, що я йому подобаюся. І він запросив мене на побачення. Він не чекав, не думав довго.

Потім ми частенько зустрічалися за кавою. Я знала, що у Руслана від першого шлюбу є тринадцятирічна донька Марічка.

Мені було зрозуміло, що наші стосунки стосуватимуться не лише спільних походів у ресторани, театри та подорожі. І ось настав час зустрічі з дочкою коханого чоловіка. Я дуже цього чекала і уявляла, що ми швидко знайдемо спільну мову і подружимось.

Марічка показала мені свою “темну” сторону в першу ж хвилину нашого знайомства. По її погляду я одразу ж зрозуміла, що подругами нам не бути. Руслан оплатив на вихідних цікавий комплекс за містом, де був і басейн, і масаж і різні процедури. Ну, словом все, чого тільки душа забажає. Але вже в суботу до обіду я вила вовком від несправедливості.

Щохвилини я чула слово “тато” від Марічки. Ми не могли з Русланом без неї навіть чаю випити. Вона постійно хотіла бути поруч. Марічка постійно хотіла тримати тата за руку, а на мене дивилася з-під лоба, і єхидно посміхалася.

Ще перед поїздкою я запропонувала Руслану, щоб щось для Марічки купити. Так сказати – “підмазатися”. Я, порадившись з ним, купила срібну прикрасу.

“Світлана приготувала для тебе подарунок. Дивись, це срібна підвіска з літерою “М” – Марічка. Тобі подобається? Може відразу ж і приміряєш?”

Руслан поглянув на мене, щоб я підійшла і віддала їй коробочку. Я так і зробила. Але як тільки Марічка взяла її в руки, і відкрила, то почала кривитися, а потім сказала, що срібло вона більше не любить носити.

Що вона на нього навіть дивитися не може. Прогулянка в неділю по парку виглядала так, ніби вони вдвох йшли, взявшись за руки, кілька метрів попереду мене.

На вибачливі погляди Руслана я відповіла усмішкою розуміння. Але всередині мене трусило. Я не знаю, чи пройдуть наші стосунки такі випробування, і чи залишимось ми разом. Час розставить усе по місцях! А що ви думаєте з цього приводу?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page