Зі своєю найкращою подругою Мариною я була знайома з дитячого садка. Після цього були школа, один університет. Ми завжди були разом.
Маринка дуже товариська, подруг та знайомих у неї багато. Я ревнувала її, було прикро, коли запрошуєш на день народження, але хтось запросив раніше і вона йде до нього. Я ж досить замкнута, сором’язлива, скромна. У компаніях почувалася білою вороною, і лише з нею мені було легко і весело.
Ми не так багато часу проводили разом, але коли бачилися, Маринка була буквально моєю віддушиною. Я відволікалася від сумних думок і, щоб не траплялося, вона завжди могла мене розвеселити.
Моя подруга не з тих людей, що можуть дати пораду і підтримати, тому я рідко їй жалілася, просто насолоджувалась спілкуванням на абстрактні теми або ділилася подіями з життя.
Я прийняла її такою, якою вона є, і більше не просила. Хоча часом мені дуже не вистачало підтримки, коли наприклад, полинула на небеса бабуся, або зламалися мої багаторічні стосунки.
Маринка просто співчутливо плескала мене по плечу, а я намагалася вдавати, що все не так погано. У мене були інші знайомі, але ніхто не був такий близький, як вона.
Коли ми обидві вийшли заміж і стали жити в різних районах міста, то бачилися і дзвонили одна одній ще рідше. Робота, дім, побутова рутина. Але на всі свята ми збиралися разом: я, мій чоловік, вона, її чоловік та ще одна її подруга з чоловіком.
З роками я помітила, що під впливом чоловіка подруга сильно змінюється. Особливо змінюється її ставлення до грошей. Вона стала скупою, почала рахувати кожну копійку. Пригадувала, що я винна їй гривню минулого разу в магазині, коли у мене не було дрібних грошей і так далі. Я нічого не говорила, просто віддавала і все.
Ми з чоловіком живемо набагато скромніше. Ми не маємо свого житла, машин, як у них, але я мовчала.
Нещодавно ж, на спільному святі минулого тижня, я не витримала. Ми всі разом з’їздили до магазину та закуповувалися продуктами. Зберегли всі чеки та вирішили поділити навпіл.
У магазині подруга обрала найдорожче ігристе. Я їй прямо там сказала, що ми з чоловіком невживаємо, і платити за нього не будемо, на що вона скривилася і нічого не сказала.
У них вдома я перевела на карту гроші за винятком цього напою, і відразу виник конфлікт, нібито ми повинні платити, адже ми відзначаємо в їхньому будинку, смажимо м’ясо на їхньому мангалі і паримось у їхній лазні.
Отже, маємо платити за все. І це незважаючи на те, що чоловік допомагав топити лазню, а чоловік її подруги приїхав на все готове, поводився як господар. Нікому не допомагав, але нікого не питаючи пішов у лазню перший, чомусь це було в нормі.
Ми почали обурюватись, слово за слово. Я розсердилася, і ми з чоловіком вирішили піти. У слід нам прилетіло від чоловіка моєї подруги: ви зараз підете, а потім з нас ще й гроші за стіл попросіть. Ми ніколи так не робили до цього, і такий вислів був мені неприємний.
Ми пішли. Більше не спілкуємося. Подруга навіть не намагається вийти на зв’язок, а я не розумію, в чому я була винна чи не права? Я їй не потрібна. Їй і без мене добре. А я сама. І більше не хочу дружити з будь-ким з жінок і зближуватися. Тому що, як показало життя, дружба – це майже завжди гра в одні ворота.
Мій найкращий друг – це чоловік. Він замінює мені всіх. Але все ж таки, ділитися багатьма речами я з ним не можу. Тому мені не вистачає моєї подруги, хоча я й розумію, що Маринка проміняла мене на гроші.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
