Сама Марина хороша жінка, тому всі дивувалися, що занесло її в наше село. Багато чоловіків хороших, а вона вибрала, м’яко кажучи, найдивнішого. Ну, що поробиш, як то кажуть, на кожен товар є свій покупець. Так само склалося і зі Степаном. Ми з Мариною разом працювали, тому й здружилися. Якось в електричці вона мені пожалілася, що родичі з її села їдуть. – Та мій мене начисто опозорить. Що робити?
Марину я знаю відколи вона приїхала в наше село в невістки. Ми працюємо в районі, разом на роботу добираємось, тому знаю її та Степана, як своїх п’ять пальців.
Чоловік Марини… ну як вам сказати – звичайний хлоп з села. Він не дуже начитаний. Друзі у нього такі ж “веселі” як і він сам. Та й характер в нього трохи дивний, але чимось та й Марині припав до душі. Він міг зіпсувати будь-яке свято своїми невмілими зауваженнями і жартами, які транслював в світ на повному чоловічому серйозі.
Мабуть Марина його полюбила через велику добродушність. А це, погодьтеся, має велике значення в сім’ї. Загалом, жили вони не тужили, формуючи свій сімейний уклад з уповільнених буднів. І тут раптом як грім серед ясного неба з позначкою “блискавка”: їдуть родичі з того району, де вона народилася і виросла, зупиниться ніде, а значить переночують у них.
Марина сприйняла це майже як кінець світу. Ще б пак, чоловік у неї, м’яко кажучи, своєрідний, а це значить буде ганьба на все село, звідки вона родом. Смакувати будуть його глупоти, складати про неї легенди, перемивати йому і їй кістки і передавати це з покоління в покоління.
Але відмовити вона їм не змогла: треба так треба. І тут, віддамо належне жіночій кмітливості, вдалася Марина до наступної хитрості: вирішила сказати, що чоловік захворів. Ну, щоб завуалювати його дурість. Щоб мовчав він в іншій кімнаті, коли гості приїдуть, і щоб це не було підозріло.
Вирішила вона його “нагородити” тим, що легко передається. За її планом від чоловіка потрібно тільки одне – вийти і привітно кивнути її родичам, а далі йти хворіти в їх сімейне гніздечко. Всього-то треба ніч пережити, та день перечекати.
Впораємося, – наївно вирішила Марина. Так і зробила, навіть всім гостям маски марлеві в аптеці купила і чоловікові теж на морду повісила, щоб правдоподібніше було.
І ось настав вечір Х. Приїхали родичі, всім було роздано маски, вийшов чоловік, привітно кивнув, а далі… – Так, ми самі тут всі хворі, так що не треба нікуди йти! – сказала сестра Степану.
– Так-так, ми самі заразні, так що не страшно, – підтримала її інша далека родичка. Так маски були зняті, і тут почалося найгірше: вони почали розмовляти. Марина спочатку намагалася якось зупинити почате спілкування. Але після фрази чоловіка: “Якщо вам не сподобається наша їжа, то це добре. Нам більше дістанеться”, вона зрозуміла, що марно щось думати. Шило в мішку не сховаєш, як чоловіка в квартирі.
Тому сиділа тихо, пила чай, опустивши очі в підлогу. І навіть “відключила” собі слух. Лише зрідка до не долітали феєричні фрази Степана, що їм, тобто гостям, краще лягти на підлозі, так вони і підлогу підігріють і спини порівняють.
Дами сміялися, що ще більше засмучувало Марину, тому що на таке шоу вона не розраховувала. Вона тільки рахувала хвилини до їх від’їзду, і дочекалася. На прощання чоловік їм побажав “скатертю доріжку”… Але Марині вже було все одно, тому що ганьби було не уникнути. Втім, незабаром повсякденність взяла своє, Марина закрутилася в справах, майже забувши про ці події. Лише чисто випадково, через місяць вона дізналася, що все її село тільки і говорить про те, який у неї гумористичний мужик, просто чудо. “І де вона тільки такого знайшла?”
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
