Алевтина, моя подруга й сусідка, попросила мене приглянути за своєю старенькою мамою, поки вона на заробітках в Італії буде.
Сама я з Луцька. З сусідкою Алевтиною я завжди була в добрих стосунках. Ми майже ровесниці, дружили з самого дитинства.
Спочатку вона вийшла заміж, а за нею і я. І дітки наші, донечки, теж народилися одна за одною. Я свою народила у березні, а Алина дочка з’явилася на світ у червні. Всі ці роки ми з сусідкою підтримували одна одну як могли, адже обидві жили небагато і розуміли, як це.
На жаль, у Алевтини особисте життя так і не склалося. Зі своїм чоловіком вона розлучилася вже давно, а тому й доньку виховувала сама. Це й так непросто, а їй ще й маму постійно доглядати треба було й по господарству встигати. Важко їй було, часу на себе зовсім не вистачало.
Коли ж Наталя, дочка Алевтини, вступила до коледжу, подруга подумала вирушити на заробітки за кордон і попросила про послугу. Все ж таки не могла вона маму просто так залишити, треба було, щоб хтось до неї навідувався і допомагав у домашніх справах. Я подумала, що треба допомогти людині і підтримати. Не хотілося залишати подругу в біді, тож я погодилася.
Справа в тому, що у мене турбот не набагато, але все ж таки трохи менше. Чоловік заробляє нормально, дочка вступила на бюджет, та й батьки почуваються добре, дякувати богу.
І все ж таки догляд за літньою людиною займає достатньо часу. Тому ми домовилися, що я приходитиму до її мами тричі на тиждень, а вона мені платитиме за це 5 тисяч гривень на місяць. Ціна, звичайно, абсолютно символічна. Але я була готова до цього.
Було дивно, але я відчувала, що Алевтина розчарована такою умовою з мого боку. Однак вибирати їй не доводилося, і вона погодилася.
Так минуло цілий рік. Алевтина весь цей час заробляла в іншій країні, а на мені була турбота про тітку Настину. Насправді я приходила набагато частіше, ніж тричі на тиждень, адже бачила, що це було потрібно. Іноді навіть прибігала ночами, коли мамі подруги раптово ставало погано.
Платила мені Алевтина так, як і домовлялися. І ось на початку цього місяця вона приїхала у відпустку додому. Якщо чесно, я думала, що, можливо, якийсь сувенір привезе, розповість про життя в іншій країні, але вона навіть не зайшла до мене. Я вирішила, що, мабуть, дуже багато справ, і не турбувала.
Тільки коли мені знадобилася допомога, я зрозуміла, у чому була причина такої непривітності. Справа в тому, що у моєї дочки Олександри з’явилася можливість поїхати на навчання за кордон на кілька тижнів, але у нас з чоловіком для цього не вистачало коштів.
Тоді я і вирішила запитати Алевтину, чи не могла б вона мені позичити 800 євро на кілька місяців. На моє прохання була категорична відмова. До того ж Аля сказала, що й так надто багато мені заплатила за рік. Адже нормальна подруга не стала б за таку допомогу просити гроші взагалі!
Я була в осаді від такої заяви. Хіба я щось зробила не так? Витратила стільки часу, доглядаючи її маму немов рідну, причому робила це за копійки. Поки подруга в цей час мала можливість заробляти хороші гроші за кордоном. А вона ще й шкодує, що не заощадила на мені.
Словом, сусідка мені, звичайно ж, не допомогла. До того ж ще й назвала мене скупою. Проте через тиждень уже сама прийшла до мене, адже знову збирається їхати за кордон. Хоче, щоб я погодилася цього разу доглядати її маму за три тисячі, а не за 5.
Адже її доньці потрібна квартира у місті, треба зібрати грошей. Тут я вже їй відповіла, що ні за 5, ні за три тисячі не допомагатиму – і крапка.
Душею я розумію, що треба допомогти людині, як її мати буде тут сама? Але такого ставлення до себе я просто не можу пробачити. Якби сусідка ставилася до мене по-людськи, то я б ніколи не відмовила в допомозі. Але тут не моя вина. Тепер нехай Алевтина сама виплутується із ситуації і шукає мамі доглядальницю за три тисячі гривень.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
