Саша просив не виходити на роботу, а займатися домом і дітьми. Я це й робила. Я буквально розчинилася в сім’ї. Я відростила довге волосся і не фарбувала його в білий колір, який мені личив, бо це було дуже дорого, а мене чоловік без цього любив. Я мирилася зі своїм життям, поки одного дня не потрапила на зустріч випускників. Так соромно мені ще ніколи не було. Додому я їхала вже іншою людиною.
Не знаю що діється з моїм чоловіком.
Ми з Олександром познайомилися вже коли я була на роботі. Тоді я з подругами пішла в клуб там і знайшла свого супутника на все подальше життя. Він став мої першим чоловіком, а можливо і останнім.
Саша був для мене авторитетом, я завжди на нього рівнялася. Після двох років з першої зустрічі Сашко зробив мені пропозицію і я погодилася. Ми стали жити разом на орендованій квартирі. Чоловік добре заробляв і ми мали можливість це робити.
Зовсім скоро ми дізналися, що я при надії. Тоді всі були дуже щасливими. В нас народилася дівчинка Настя.
Коли ж дитині виповнилося три роки і я ось-ось мала вийти на роботу, дізналася, що знову при надії. На цей раз під серцем я носила хлопчика, якого ми назвали Михайликом.
Час минав я займалася дітьми, готувала і прибирала. Попри двох малих дітей в хаті завжди було чисто, а на обід було перше, друге і компот.
Мене довгий час все влаштовувало. Я все життя присвятила дітям і чоловіку. Мені це було в радість. А Сашкові було так зручно.
Я водила дітей в школу, на гуртки, оберігала їх, як лелека. В той період в мене майже не залишилося друзів основне моє оточення це був чоловік, діти і моя кума Наталя.
Та й, якщо чесно, я не мала б часу на гуляння з друзями. Як казав мій чоловік треба було за молоду нагулятися.
Загалом в мене все моє життя – це моя сім’я.
Я відмовилася від звичних мені колись речей. Я перестала ходити на манікюр, адже ми живемо на одну зарплату Сашка і щоб забезпечити дітям всі гуртки треба економити.
Я перестала фарбувати волосся в білий колір, чоловік переконав мене, що йому і так завжди подобався мій натуральний колір волосся, а на утримання красивого блонду потрібно багато часу і грошей, які я можу вкласти натомість в сім’ю.
Довгий час мене це влаштувало. Я вперто себе переконувала, що самореалізація мені не потрібна, а насправді я потрібна своїй сім’ї.
Моє усвідомлення перевернулося після зустрічі випускників. Звісно ж я перед тим і сукню купила, і в салон сходила. Але коли ж прийшов час до розповідей один одного я зрозуміла, що мені немає про що розказати, окрім моєї сім’ї.
Досягнення, які й були в мене, були-то, ще більше десяти років тому, а готуванням і прибирання в домі нікого не здивуєш.
Особливо мене допікало в серці, коли я чула історії він однокласників, яких колись я зневажала про те, якими вони стали успішними.
Не буду приховувати, мене душила жаба, коли я побачила як деякі з них приїхали на дорогому авто.
Їхавши додому я обдумувала своє життя і вирішила його міняти.
Після зустрічі випускників я зрозуміла, що нічого не досягнула в житті, що коли я всю себе присвятила сім’ї то втратила частину себе. А за безкінечним прибиранням і готуванням їжі загубила свої потреби.
Коли ж я сповістила чоловіку про бажання знову вийти на роботу він був дуже не задоволений. Сашку було зручно, він не хотів, щоб я стала домінуючою або бодай ж рівною йому в нашому шлюбі.
Сашку подобалося, що я залежна від нього матеріально і не планував це змінювати. Після цієї розмови я була дуже засмучена. Розумію, що в стосунках з Сашком я зовсім розчинилася і витратила себе.
Але як наважитися на зміни?
І чи варто щось робити?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
