fbpx

Сашко поїхав на Донбас, а я залишилися чекати…Через півроку Сашко написав: зустрів тут іншу дівчину, покохав, буду з нею, вибач… Мені дуже важко було, бо кохала понад усе. Але з часом якось змирилася. З новими стосунками тільки не клеїлося, не могла на інших чоловіків дивитися. І от через півтора року бачу свого Сашка у метро… на одній нозі… з гітарою і простягнутою рукою… Підійшла

Підійшла.

– То он вона, яка твоя дівчина, – кажу. – Їй тепер граєш… А раніше для мене грав і співав…

Сашко здивовано підвів на мене погляд і тут же знову опустив очі…

***

Ми обоє з райцентру під Києвом. Разом у дитсадок ходили, за однією партою потім сиділи. Перші і єдині у всьому одне для одного… Чекали, поки довчимося, роботу підшукаємо, на весілля самі назбираємо, бо ми не з заможних родин.

А тут – Донбас Сашка покликав. Для чоловіка Батьківщина – святе, захистити її – значить захистити свою родину, діток майбутніх…

Я залишилася чекати.

Через півроку Сашко написав: зустрів тут іншу дівчину, покохав, буду з нею, вибач…

Мені дуже важко було, бо кохала понад усе. Не уявляла себе без нього. Але з часом якось змирилася. З новими стосунками тільки не клеїлося, не могла на інших чоловіків дивитися.

І ось поїхала по роботі в черговий раз до Києва. Іду по переходу метро і бачу… свого Сашка з гітарою, на якій він лише мені раніше грав, підспівуючи…

***
– Не хотів я тобі життя псувати, розумієш? Ти он яка гарна, в тебе все попереду, навіщо тобі каліка?

Я плакала, обводила пальцем найдорожчі в світі риси його обличчя…

– Ну який ти… дурний… Ніколи тобі цього не пробачу, все життя тепер будеш провину загладжувати! – посміхалася крізь сльози. Цілувала, тулилася до його сухого сильного тіла…

***

У нас двійко діток-погодок підростає, Марійка й Василько. Сашко влаштувався на хорошу роботу, з дому пише курсові й дипломні, він у мене дуже розумний! А ще сувеніри робить з тих речей, які там, де він був, злу служили, а в його руках стають гарними мирними виробами: підставочками, серветницями…

Ми разом сидимо вечорами і розмальовуємо в яскраві кольори гільзи, уламки заліза, перетворюємо їх на квіти, картинки.

Дітки сплять, а я дивлюся на свого Сашка і думаю про те, що щастя іноді коштує дуже дорого, але воно завжди варте своєї ціни…

Автор – Олена М.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, picjumbo.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page