З давніх-давен у мене завелася традиція: щоб просканувати настрій дружини, а то і просто її трохи розвеселити, щодня запитую у Ніни:
«Селяночко, заміж підеш за мене?»
Зазвичай вона одразу погоджується, іноді під настрій починає торгуватися за придане або просто щоб мотузки з мене повити, а часом і відмовляє, якщо вже я чим не догодив. Словом, така добра традиція, вже 20 років.
Якось раз вдома вечеряємо. Ніна сидить, злегка насупившись. А я від роботи ще не відійшов – у нас весь тиждень то завал, то аврал. Не розумію, що відбувається, і намагаюся делікатно дізнатися, що сталося. Все марно. Починаю трохи сердитися і з нотками погрози вимагаю:
«Говори вже, не тягни, в чому справа, що сталося?»
Підкладаючи мені пельмешок, Ніна з нальотом докору в голосі мовить: «Ти мене вже три дні заміж не кличеш. Я ж хвилююся!».
Не роздумуючи, запропонував їй руку і серце. А вона – о диво! – відразу ж погодилася. І життя у нас обох одразу налагодилося!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
