Сльози так і котяться горохом. За що нашому Сергійку таке? Може то й ми в тому винні, хто його зна!
Ми з чоловіком обоє вже на пенсії. Живемо в селі. Господь послав нам синочка – нашу втіху, нашу надію, нашу любов.
Сергій був хорошим сином, добрим, уважним та працьовитим. Жалів нас з чоловіком, та в усьому допомагав.
Кажу був, поки не зустрів свою Лесю. А якщо точніше, поки Леся не обкрутила нашого Сергійка, бо вона була старшою від нього і вже в чоловіках дуже добре була обізнана.
Живуть молоді окремо від нас. Леся як подарувала чоловіку дитину, то працювати далі не захотіла, бо їй важко, хоча медичний працівник у селі дуже цінується і завжди має, як кажуть, “гарну копійку”.
Вже й дитина, наша онучка, виросла, навчається в університеті, але її мама за працю і не думає. Глянеш на неї, і здається, що перед тобою “шафа”. Як вона тільки в двері поміщається.
Сергійко наш працює в селі. Ремонтує техніку, обробляє землю, а ввечері порається по господарству вдома, бо дружина, яка ледь обертається, іноді і їсти не приготує.
Допомоги від них не маємо, навпаки, зі своєї пенсії, виділяємо онучці на навчання.
У мене питання до самої себе та до вас: може щось у вихованні сина ми упустили?
Чому він не може постояти за себе, проявити свою чоловічу гідність у сім’ї, заставляючи свою дружину виконувати свої жіночі обов’язки?
Автор – КАРАМЕЛЬКА Н
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
