– Сергійко їздив до матері у вихідні, – розповідає тридцятирічна Зінаїда. – Повернувся засмучений якийсь. Кажу – сталося щось? Він – так ні, нічого. Але я ж бачу! Стала розпитувати. Виявляється, мати на пенсію випроваджують, уявляєш? До травневих допрацює, і все… дострибалися! Я взагалі не уявляю, що тепер буде!
– А чому така паніка-то у вас? Матері-то його вже шістдесят майже. Чого тут засмучуватися? Нехай йде на заслужений відпочинок.
– На відпочинок? А жити як вона буде?
– Так пенсію отримуватиме, як все. Ну, скромніше буде жити, ніж зараз, але вже якось впорається. Вона все життя працює, пенсія у неї не найменша, напевно. Можна відпочивати, гуляти, дивитися серіали…
– Ага, серіали! Цій жити ніде! Хоч на вокзал йди!
– Але зараз же вона десь живе?
– Ага, живе – в орендованій квартирі, за яку платить. На пенсії це буде неможливо, сама розумієш.
– Як це – в орендованій? А де її власне житло?
– Ой, не питай! Немає його вже давно… Продала вона свою квартиру років десять тому, купила дві споруджувані на етапі будування, щоб в одній жити, іншу здавати. Підприємниця! І прогоріла, як ти розумієш. В результаті зараз квартир немає, грошей теж. Їх там кілька десятків таких, як наша свекруха, ошуканих. Суди йдуть, але толку немає, і більшість юристів каже, що й не буде. Плакали грошики…
…Зінаїда з чоловіком живуть досить скромно в матеріальному плані – у них двоє дітей-учнів молодших класів і кредит на двокімнатну квартиру в одному зі спальних районів столиці.
Платять, чесно кажучи, насилу, особливо останнім часом. Півроку тому чоловікові довелося змінити роботу. Сім’я пережила справжній стрес – подібні кульбіти даються їм дуже непросто.
Добре, що Сергію вдалося досить швидко знайти інше місце. Правда, умови там гірше, ніж на старій роботі, їздити тепер доводиться на інший кінець міста в промзону, добиратися з двома пересадками. Але в зарплаті майже не втратили, це головне.
– Економимо, намагаємося не хворіти, тому що лікарняні вибивають з колії надовго, – розповідає Зінаїда. – Діти ростуть з ключем на шиї, раніше в саду сиділи останні, тепер на групі продовженого дня. Морально дуже важко, але робити нічого. Зате років через сім-вісім у нас буде своя квартира…
При цьому відносини зі свекрухою всі ці роки у Зіни були досить-таки прохолодні. Свекруха дуже їдко і неприємно свого часу висловилася з приводу другої дитини Зінаїди, і попросила «на неї не розраховувати».
Ніхто, власне, і не розраховував – Зіна піднімала своїх погодок сама, до двох з половиною років молодшого сиділа вдома, потім віддала дітей в садок, а ще через півроку вони з чоловіком взяли кредит. З дітьми іноді допомагала за невеликі гроші сусідка, кілька разів приїжджала мати Зінаїди. Свекруха не взяла онуків жодного разу…
А тепер їй ніде жити, і вона, чого вже там, сподівається на сина.
– До нас її взяти? – розмірковує Зінаїда. – Неможливо! У нас двушка, в одній кімнаті хлопчаки, в іншій ми. Знімати їй квартиру у місці ми не потягнемо, і в тому числі і не десь інше, чесно кажучи, нам буде це важко…
– А я не розумію, чому ти взагалі про це думаєш! – каже Зінаїді її подруга. – Свекруха доросла людина, вона не сьогодні потрапила в таку ситуацію. Знала, що рано чи пізно виникне така проблема, що знімати житло вона не зможе. Повинна була сама якось до цього готуватися…
Свекруха сама кашу заварила, нехай сама тепер і розсьорбує?
Відносин нормальних з невісткою та онуками не вибудували, нічим не допомогла – про яку допомогу такий свекрухи може йти мова. Нехай Зінаїда краще вирішує свої проблеми, щоб не опинитися років через двадцять в точно такій же ситуації.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
