Сергія не було всю ніч. За цей час я навіть на хвилинку не стулила очей. Прийшов від близько дев’ятої. – Я не буду ходити довкола, і скажу прямо: я покохав іншу жінку. У нас з Кариною буде син. Пробач. – Пробач?, – сказала я. – Ти краще пробачення у наших донечок проси. Я це якось переживу.
Потім Сергій пішов у кімнату, почав складати свій одяг у сумку та валізу.
Наші доньки і я дивилися на його події здивовано.
– Сергію, а що відбувається? Ти мені нічого не хочеш сказати?
– Тату, а де ти був? Чому ти прийшов о шостій ранку тільки додому?
– Скажу! Я йду туди, де провів ніч! Я йду від тебе, Людо! Іду назавжди! Я полюбив іншу жінку і хочу бути з нею!
Коли я почула ці слова, я просто застигла від подиву.
– Тату, а як же ми?, – спитала молодша дочка.
– Половину своєї зарплати я віддаватиму вам доти, доки ви не закінчите університети і не влаштуєтеся на роботу. Ви мусите мене зрозуміти! У мене з Кариною буде син! Людо, якщо треба буде щось важке зробити на дачі або у твоїх батьків, то ти мені скажи. Я приїду і все зроблю. Ти пробач мені, Людо, що так вийшло.
– Та ти в дочок краще прощення проси!
– Вони мене зрозуміють! До побачення! – сказав Сергій.
Він забрав валізу та сумку і пішов.
Я лягла на диван і все думала: чому так сталося? Я у всьому звинувачувала себе: адже від доброї дружини чоловік ніколи не втече. Напевно, це я винна в тому, що Сергій пішов від мене. Звичайно, адже я завжди поспішала зробити всі справи: їздила на дачу, допомагала батькам, іноді їздила у відрядження. Я зовсім мало часу приділяла Сергію.
Ми вже давно спимо у різних кімнатах. Але я почала сприймати такий стан справ цілком нормально.
Я ніколи не могла подумати, що Сергій мене покине. І це сталося.
Я не знала, що робити далі.
Коли моя найкраща подруга Наталя дізналася, що Сергій від мене пішов, вона дуже здивувалася.
– Ну що ж, вчись жити без Сергія! Просто викресли його зі свого життя і не ний!
– Я б так не засмутилася, якби він був поганим чоловіком. Якби він не допомагав по господарству. Але ж все було не так!
– Людо! Та погані мужики і іншим жінкам не потрібні! Може, Сергію не вистачало ласки? Адже чоловікам дуже потрібна увага.
– Та ми вже з ним давно розділили ліжка. Доньки вже дорослі. Якось незручно мені було перед ними.
– Оце твоя найголовніша помилка! Людо, чоловік так не може! Тоді він любов і ласку буде від іншої жінки отримувати. Так вже влаштовані чоловіки!
– А може, ти дізнаєшся через свого чоловіка, до кого ж пішов Сергій?
– Добре, я спробую дізнатися!, – пообіцяла мені подруга.
А ввечері я сказала дочкам, що хочу поїхати до батьків на всі вихідні.
– А навіщо, мамо? Адже там немає жодної роботи зараз! На дворі глибока осінь вже! – Здивувалася молодша дочка.
– Я просто хочу побути одна! – відповіла я.
Я сіла в електричку та приїхала на вокзал. в цей момент мені подзвонив батько.
Виявляється, вони були з мамою у селищі: приїхали за покупками. Тато забрав мене з вокзалу.
– Гарну автівку подарував нам Сергій! Не ламається! Таке задоволення отримую, коли на ній їжджу. А чому Сергій давно не приїжджав до нас? Він знову у відрядження поїхав?
– Та ні, тату. Сергій пішов від мене до іншої жінки.
– Як пішов?! Дочко, ти, мабуть, жартуєш?!
– Та ні, тату, не жартую!
– А як він пішов?
– Ну, Як пішов? Просто пішов! Зібрав свої речі, склав їх у валізу та сумку та пішов. У нього від іншої жінки дитина буде. Але він обіцяв допомагати, поки доньки навчаються.
– Я такого від Сергія точно не очікував. І що ж ти тепер робитимеш, Людо?
– Звикатиму жити сама. Правда, не знаю, як він міг зі мною так вчинити!
– Добре, не хвилюйся, донечко.
– А мамі поки що нічого не говоритимемо!
– Добре! – погодився зі мною батько.
Але хіба можна приховати правду від материнського серця та материнських очей?
Мама одразу ж відчула все.
– Що трапилося, Людо? Ти так погано виглядаєш!
– Та я просто втомилася, рано встала на електричку.
– А чому тебе Сергій не відвіз на вокзал?
Я промолчала.
– У вас все добре з Сергієм?
– Ні, мамо. Ми просто розлучаємося.
– Що трапилося?
– Сергій має коханку.
Дорогою додому я думала, що сталося? Може, Сергій пішов від мене, бо я не подарувала йому сина? Адже він завжди мріяв про сина.
Коли я приїхала, я хотіла відчинити двері своїм ключем, але вони були закриті на внутрішній замок. Я зателефонувала у двері. І двері відчинив мені Сергій.
– А що ти тут робиш? Чому ти вдома? Ти що, повернувся?
– Так! Я просто зрозумів, що я не можу без вас жити! Я вас дуже люблю! Вибач мені, Людо! Я таку тупість зробив! Доньки мене вже вибачили. А тепер все залежить від тебе. Якщо ти скажеш, щоб я йшов, я піду! – сказав Сергій і глянув на мене з надією в очах.
Я нічого не сказала. Ми стали жити разом як і раніше. Я приходжу з роботи, готую вечерю, ми вечеряємо. А потім розходимося по своїх кімнатах.
Чоловік лягає спати окремо.
Коли Сергій сказав, що йде, я дуже хотіла, щоб він лишився. А ось коли він повернувся, я відчула, що щось у моїй душі зникло. Я не можу пробачити йому.
Я розумію, що мені потрібно його пробачити. Але поки що у мене немає сил це зробити.
Минуло пів року. Я запрошувала дочок поїхати зі мною на дачу, а доньки відмовились.
– А чому ж ти мене не кличеш поїхати на дачу? – Запитав у мене Сергій.
– Адже треба, щоб хтось залишився вдома!
– А раніше ти так не думала!
– Так, як було раніше, ніколи не буде! – відповіла я своєму чоловікові.
Фото ілюстративне
