Після того, як батьки розлучилися ми залишилися жити в однокімнатній квартирі. Мама працювала і ще підробляла прибиранням вечорами, ми з сестрою майже постійно були самі по собі.
Мені тоді було 12 років, а сестрі всього шість. Мама постійно просила мене дивитися за нею, говорила, що сподівається на мене. Мені було шкода маму, я забирала Олю з садка, розігрівала вечерю, і лише потім сідала за уроки. На мені було ще прибирання, продукти купувала мама, вона ж і готувала. Їжі в холодильнику завжди вистачало.
Сестра пішла в школу, коли мама знайшла пристойну роботу і стала більше приділяти нам уваги. Але чомусь шкодувала сестру, кажучи, що їй було важко такій маленькій без мами, а те, що я всім займалася, вона сприймала, як належне, повторюючи: “ти ж старша”. Оля звикла до такого привілейованого звернення, і в старших класах у неї з’явилися запити на дорогий одяг і косметику.
Я в цей час вчилася і працювала одночасно. Як і раніше домашньою роботою сестра не займалася, все ми з мамою. Я намагалася довести мамі, що так несправедливо, вона погоджувалася, але нічого не змінювалося. Я познайомилася з хлопцем і переїхала до нього. На той час у мене вже була високооплачувана робота, сестра ж до вузу не вступила, вирішила рік пересидіти, підготуватися і відпочити, хоча я пропонував їй роботу в нашій компанії. Вона відмовилася.
Зате коли у мене з’явився новий одяг, ми з хлопцем почали їздити відпочивати, я відчула гостру заздрість сестри. Я допомагала мамі і їй грошима, привозила подарунки з кожної поїздки, але їм все було мало. Як тільки вони дізнавалися, що я щось собі купила або ми знову збираємося в поїздку, мама починала перераховувати всі їх з сестрою проблеми.
Коли я сказала, що Оля нехай йде і заробляє, стала ворогом для сестри, а мама ще й захищала її, кажучи, що вона готується до вступу. Але пройшло вже три роки з закінчення школи, а сестра так сидить на маминій зарплаті. Зараз ми готуємося до весілля, але Оля сказала, що її на торжестві не буде, образилася і поставила мамі ультиматум, що якщо та прийде на весілля, перестане і з нею спілкуватися. Я вже втомилася від них двох, мені перед майбутнім чоловіком і його батьками соромно. Як жити далі, не знаю!
Та вважаю, що я заслужила своє щастя!
Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне – terminovo.te
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
