Сестра сказала, якщо я не допоможу, то вона свого синочка на виписку одягне в рожевий комбінезон, бо попередні у неї три дівчинки. Мені шкода Юлю. Як не крути, а ми з чоловіком дуже гарно живемо і маємо змогу придбати все необхідне. Але мама і слухати цього не хоче. “Нехай “диванний” чоловік підіймає “п’яту точку” і йде працювати. Чого ти маєш дбати за їх дитину?” Я хотіла допомогти, щоб ніхто не знав, але мій чоловік сказав, щоб я і сто гривень з хати не брала.
Мама мені заборонила допомагати сестрі, і чоловік мій її підтримує.
– Так вони ніколи за розум не візьмуться! Розумієш?
Юля чекає четверту дитину. Час такий важкий зараз. Ну не можу я допустити того, щоб виписували хлопчика в рожевому комбінезончику. В Юлі ж перші три донечки, а купити щось нове вона не має за що.
З моїм батьком мама розлучилася, коли мені і семи років не було. Я декілька разів бачила його, але особливо ми не спілкуємось. В тата мого є нова сім’я, де в мене є зведені брат і сестра.
Мама ж через п’ять років вийшла заміж і народила Юлю.
З новим чоловіком в неї також не склалося, але це геть інша історія.
З Юлею ми були з дитинства геть різними. Я гарно вчилася в школі, закінчила університет і пішла працювати помічником юриста.
На роботі я і познайомилася з Владом, майбутнім чоловіком.
У Влада свій бізнес. Вже в шлюбі ми побудували двоповерховий будиночок і виховуємо двох дітей. Старшій Улянці вісімнадцять років, а молодшому Денису шістнадцять.
В нас гарна і забезпечена сім’я. До корони і вторгнення ми двічі на рік їздили на відпочинок за кордон.
Мама живе одна в своїй двокімнатній квартирі. Я допомагаю чим можу, але вона особливої допомоги і не потребує.
А ось Юля ледь закінчила дев’ять класів, потім ледь вступила і закінчила швейне училище. Її більше цікавили гульки.
В 24 роки Юля вийшла заміж. Нестор її родом з села. Жити вони пішли на квартиру, яка мамі нашій перейшла від батьків, бо ті перебралися жити в село.
Нестор більше відлежувався на дивані, ніж працював.
Грошей їм завжди не вистачало. Юля ж не виходячи з декрету привела на світ три дівчинки. В двох я за хресну маму.
Я багато допомагала сестрі, бо розуміла, що їй важко. Але мама від цього ніколи не була в захваті.
– Так вони з чоловіком ніколи за розум не візьмуться. Твою допомогу вони сприймають, як належне. Нехай Нестор йде і мішки розвантажує, раз нічого іншого не вміє.
Та незважаючи ні на що, мені Юлю шкода.
Коли мама дізналася, що Юля під серцем носить четверту дитину, то сильно обурилася.
– Хто їх на ноги ставити буде? Та якби не моя квартира, то вони б з тими дітьми і Нестором по світу з простягнутою рукою пішли. А ти щоб і не думала їй допомагати, бо робиш Юлі “ведмежу послугу”. Раз планують дитину, значить мають за що її виховувати.
Я розумію маму, але мені сестру дуже шкода.
Через два місяці на світ з’явиться хлопчик, мій племінник.
– Анно, я не маю в що на виписку маля одягнути. Може ти купиш деякі речі наперед?
Я сказала що виручу Юлю. Ну не можна хлопчика в рожеві шапочки одягати. Люди сміятися будуть.
Я вирішила мамі нічого про допомогу не говорити. Але дома мене також чекав сюрприз.
– Я також проти. Ти маєш зрозуміти, грошей мені не шкода, до того ж, на дитину, але Юля, а особливо її “диванний” чоловік, повинні брати відповідальність за дітей і сім’ю в цілому.
Я прекрасно розумію і маму і чоловіка, але не допомогти просто не можу.
Як маю правильно вчинити в цій ситуації?
Діти ж ні в чому не винні…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!