fbpx
життєві історії
Сестра Уляна із чоловіком переїхали до батьків жити ще одразу після весілля. У нашому будинку три кімнати, в одній жили батьки, в іншій Уляна з Мишком. Зять вимагав, щоб я платила йому гроші за те, що гріюся вечорами біля грубки. Через півроку я дізналася, що при надії і Роберто зробив мені пропозицію. Потім я з Італії повернулася в своє рідне село на Чернігівщину

Сестра Уляна із чоловіком переїхали до батьків жити ще одразу після весілля. У нашому будинку три кімнати, в одній жили батьки, в іншій Уляна з Мишком. Коли у них народилася дитина, третя кімната перетворилася на дитячу.

Мого тата не стало 7 років тому. Поки він був живий, сестра й зять вдавали, що шукають нове житло. Але коли Мишко став єдиним чоловіком у будинку і в родині, їм нема чого стало з’їжджати. Та й мамі потрібна була допомога, це правда, таки в селі потрібна чоловіча сила: дрова поколоти й наносити, води з колодязя принести.

Я прожила у шлюбі з чоловіком 10 років, але останніми роками подружнє життя не ладналося, ми стали чужі. Прикро, але так буває і тоді треба одне одного відпускати. Коли Вадим мені зрадив, я вирішила, що це кінець. Квартира належала чоловіку, тож я зібрала речі та поїхала до мами з 10-річним сином. Мама мене з радістю прийняла, а Мишко був не радий такому розкладу.

Тепер сім’ї Уляни доводилося тулитися в одній кімнаті через мене. Взимку було ще складніше, Михайло колов дрова на всю сім’ю і вимагав, щоб я платила йому гроші за те, що гріюся вечорами біля грубки. Хоча дрова завжди купувала моя мати зі своєї пенсії!

Уляна з цього приводу нічого не говорила, але вона завжди була на боці чоловіка. У селі оплачуваної роботи не було, тож я подалася до Італії на заробітки разом із сусідкою, як робили купа наших українок-заробітчанок. Галя там давно працює, от і покликала мене із собою.

Мені добре платили за роботу, але з роботодавцем не пощастило. В Італії я доглядала літню пані, і вона постійно вимагала, щоб я залишалася довше, ніж потрібно. Коли я йшла, бабуся весь час казала, що знайде собі іншу доглядальницю.

Було непросто. Але я мовчала, інакше мені довелося б повернутися до села ні з чим. Потроху я передавала гроші через сусідку мамі.

В Італії я познайомилася із чоловіком. Він був розлучений, без дітей. Ми почали зустрічатись. Пізніше він покликав мене жити до себе у квартиру. Через півроку я дізналася,щ опри надії і Роберто зробив мені пропозицію. Він погодився прийняти свого сина, сказав, щоб я кидала роботу. І я повернулася на батьківщину за дитиною.

Моя мама сильно постаріла за час, поки мене не було. Вона стала дуже худою, в очах був смуток. Виявилося, що всі гроші, які я надсилала, мама віддавала Уляні. Гроші вимагав чоловік сестри, мовляв, через те, що у їхньому домі живе мій син. Але ж вони ні копійки не вклали у мою дитину!

Я вирішила поговорити з сестрою. Просила, щоб вони допомагали мамі у всьому, не засмучували її. А вона мені у відповідь:

– Якщо ти така хороша дочка, чому весь цей час була хто знає де, залишила маму на нас?

Сказати нема чого. Адже я відправляла мамі гроші, які Уляна безсовісно забирала на свої потреби. Зараз я дуже засмучена. Не можу забрати маму з собою, і залишити все як їсти теж не можу.

Як бути? Мені треба повертатися в Італію, звичайно, старшого сина я теж з собою забираю. Але квартира в Роберто не велика, мамі там місця не вистачить. Єдиний варіант, який спадає на думку – домовитися з чоловіком про пансіонат в Італії, в який поселити мою маму. Але тут теж ще не зрозуміло: чи погодиться мама? Та і якось не справедливо, що Уляні просто так дістанеться цілий будинок, а мама і всі турботи – на мені.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page