fbpx

Сестра в Італії жила багато й заможно довгі роки і я їй заздрила. Її розкішному життю, достатку,фінансовим можливостям. Нам так не жити! Місяць тому Галина повернула в наше рідне село на Полтавщині і приголомшила мене своєю пропозицією. З’явився наш первісток – синочок Даня. Минуло ще два роки, і народилася йому сестричка, дівчинку ми назвали Люба, на честь моєї бабусі. А ще через рік наша родина поповнилася третім малюком та стала багатодітною

Сестра в Італії жила багато й заможно довгі роки і я їй заздрила. Її розкішному життю, достатку, фінансовим можливостям. Нам так не жити! Моє – город, корова, свині, гуси, кури. І ось місяць тому Галина повернула в наше рідне село на Полтавщині і приголомшила мене своєю пропозицією.

Ми з сестрою народилися і виросли в селі на Полтавщині. У нас завжди було чим зайнятися: город, корова, свині, гуси, кури і навіть кролики. Клумби навколо хати, які потрібно доглядати, а за ним сад з фруктовими деревами. Роботи завжди – хоч греблю гати. Тому я завжди мріяла якнайшвидше вирватися з батьківського дому і поїхати до міста.

На моє щастя, після закінчення школи я вступила до університету в Полтаві. А на другому курсі вже й заміж вискочила, лишилися ми з Назаром жити в місті, з’явився наш первісток – синочок Даня. Минуло ще два роки, і народилася йому сестричка, дівчинку ми назвали Люба, на честь моєї бабусі. А ще через рік наша родина поповнилася третім малюком та стала багатодітною.

Поки материнство забирало мій час і сили, сестра Настя залишалася в селі. Наша мама злягла від тяжкої недуги, і треба було постійно за нею доглядати. Сестра взяла на себе всю домашню роботу, город та догляд за худобою. Спочатку Настя якось справлялася із цими масштабами. Пізніше залишила лише курей та корову.

Мамі ставало все гірше, вона потребувала постійної допомоги. Настуня замінила нам і доглядальницю, і прибиральницю, і куховарку.

Поки я насолоджувалась дорослішанням дітей, сестра з ранку до ночі доглядала немічну матір. Звичайно, трої діточок – це важко, можна забути про спокійні зустрічі з подругами, як це було до заміжжя. Куди там, навіть у душ сходити нормально банально не вистачає часу. Але в мене хоч була якась різноманітність. Та й чоловік намагався допомагати після роботи.

Настя ж залишилася віч-на-віч із нашою матір’ю. Тато полинув не небо, коли ми були ще підлітками.

Сестра розуміла, що я фізично ніяк не зможу їздити в село і допомагати їй. вона мужньо присвятила всю себе матері. Не знаю, що я робила б без сестри. Про будинок для літніх людей навіть думати не хочеться. Але й найняти няньку чи доглядальницю матеріальної можливості не було.

На вдячність сестрі я запропонувала, щоб наш спадок – мамина хата – дістався їй. Було б несправедливо ділити його. І Настя погодилася.

Через роки я пошкодувала, що не наполягла продати будинок і розділити гроші навпіл. Все-таки я не просто так залишилася в місті, а виховувала трьох дітей. Тут з одним складно, що говорити про багатодітну родину! Звичайно, сестра залишилася наглядати за матір’ю. Вона не мала жодних додаткових обов’язків і відповідальності.

Після відходу матері у кращий світ, Настя поїхала на заробітки в Італію. Життя в неї налагодилося. Знайшла собі гарну роботу, почала дорого та зі смаком одягатися, ходити до ресторанів. Мені така розкіш лише снилася. Нашу сім’ю забезпечував лише чоловік, і грошей постійно не вистачало. Я тільки й встигала спостерігати, як сестра перебудовує наш старий будинок у селі, поступово їй вдалося змінити його до невпізнання.

Сестра повністю поновила всю сантехніку. Зробила новий модний ремонт. Замовила нові меблі та килими. За кілька років оновила і двір. Тепер замість городу довкола будинку став ідеальний газон. Поставила Настя в саду затишну альтанку. Щиро кажучи, я їй дуже заздрила. Щоразу, приїжджаючи в гості в село, з подивом помічала, що її житло стає лише кращим.

У місті ми з чоловіком та дітьми тіснилися у старій невеликій квартирці. Не могли собі дозволити навіть нові шпалери поклеїти, гроші постійно йшли на потреби дітей.

Мої стосунки із сестрою зіпсувалися. Я не розуміла, навіщо їй самій таке багатство. Так, вона нам допомагала. Регулярно робила подарунки племінникам. Завжди намагалася передати з Італії усілякі делікатеси. Але мені все рідше хотілося з нею бачитися.

Востаннє ми приїжджали до Насті у село тиждень тому. Я вигадала кілька причин залишитися в місті, але сестра наполегливо просила мене побачитися. У селі Настя сказала мені, що хоче віддати свій дім нам. Виявилось, у неї давно в Італії є чоловік. У них все серйозно, і, швидше за все, в Україну вона більше не приїде.

Настя каже, що буде рада, якщо ми з чоловіком і дітьми переїдемо сюди. На той час наш син та старша донька давно жили окремо. Данило одружився та з’їхав, а Люба вийшла заміж і поїхала до чоловіка. З нами залишилася лише молодшаВірочка, і ось тепер з’явилася можливість віддати Вірі квартиру у місті. А ми з чоловіком переїхали б у село.

Пропозиція сестри стала для мене несподіванкою. Я настільки віддалилася від Насті через заздрість, що була впевнена: гіршу людину за мою сестру не знайти. Жіноча заздрість – жахлива річ. Всі ці роки я вважала її мажоркою, яка не знає, куди дівати гроші.

Мені стало дуже соромно. Я й досі не можу повірити, що сестра вирішила переписати на мене свій дім. Вона ж могла його продати. Але ні, вирішила зробити для нашої родини такий подарунок. Сама роками вкладала в будинок зароблені тяжкою працею гроші, а тепер просто віддає. Як мені вчинити? Прийняти цей подарунок?

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page