fbpx

Сестра Володі так і продовжує жити в старій хатинці, і чекати, що щось їм впаде на голову, але скоріше всього, це буде стеля, а не спадок від “дядька з Америки”. А про нас вони кажуть, що нам просто пощастило. Ніхто не бачить, скільки роботи ми зробили, щоб вилізти зі злиднів. Просто вони привикли жити так, ніби весь світ їм щось винен

Сестра Володі так і продовжує жити в старій хатинці, і чекати, що щось їм впаде на голову, але скоріше всього, це буде стеля, а не спадок від “дядька з Америки”. А про нас вони кажуть, що нам просто пощастило. Ніхто не бачить, скільки роботи ми зробили, щоб вилізти зі злиднів. Просто вони привикли жити так, ніби весь світ їм щось винен.

Було не легко, але я зробила так, що мій чоловік, перестав спілкуватися зі своєю дорогою ріднею.

Я впевнена, що саме вони тягнуть його лише вниз. Річ у тім, що батьки Володі і навіть сестра з чоловіком звикли жити так, що всі їм щось винні, а вони нічого для покращення свого життя не роблять.

Я бачила, що мій Володя не такий, як вони. Він мож багато чого в житті досягти, але йому потрібна підтримка, і вона в нього була, і це я.

Правда, і від “порад” родичів він, на жаль, не відмовлявся. Але ж кого слухати? Тих, хто все своє життя прожив у злиднях? Я ж вирішила, щоб там не було, відкрити очі Володі на своїх же родичів.

Рідні Володі лише вміли скаржитися на погане життя. Причому батьки чоловіка завжди звинувачували всіх, кого тільки можна, тільки не себе. І що найголовніше — вони не намагалися щось змінити.

Як я вже писала, у Володі є молодша сестра, і в неї також життя не дуже. Вона вийшла заміж. Живуть в тому ж селі, що і батьки. Мають стареньку хатинку, і навіть нормально в ній прибрати не можуть, не кажучи вже про якесь будівництво, чи принаймні ремонт косметичний. Вони завжди кажуть, що на все це треба великі гроші, і сидять склавши руки.

Але я сильно кохала Володю, і про розлучення й не думала. Тому я зробила все, щоб витягти з цього болота свого коханого чоловіка. Але це прийшло до мене не одразу. Через кілька років спільного життя я зрозуміла, що якщо нічого не змінювати в такому житті, то ми до старості рахуватимемо кожну копійку. Незважаючи на те, що ми живемо в районному центрі, але добре оплачувану роботу тут спокійно можна знайти.

– О, та я би не горбатився ніколи на “дядька”. Одного дня виставить тебе за поріг без грошей і все на тому закінчиться. А свій бізнес також ризиковано відкривати, можна прогріти і всі гроші втратити, — казав завжди батько мого Володі.

Сім’я Володі живе з таким правилом, що якщо ти не народився в багатій сім’ї, то й багатим ніколи не станеш. Перші роки мій чоловік працював разом із своїм батьком на заводі. Там були часті затримки з грошима, зарплату могли і не виплачувати, і ось як жити?! Батько Володі наголошував, що не бачить сенсу міняти роботу, бо більше ніде їх не візьмуть, там же все “за знайомствами” розподілено.

І такі ж фрази казав мені чоловік, коли приходив додому, тільки я ж все прекрасно розуміла, звідки “ноги ростуть”. Сім’я чоловіка навіть на городі нічого не садила, оскільки там треба добряче руку прикласти, щоб щось мати.

І ось одного дня я зрозуміла, що або ми щось починаємо робити, аби вилізти з цих злиднів, або живемо далі, носячи один і той же одяг і економлячи кожну копійку.

Тоді я і стала просити Володю про переїзд до обласного центру. Він відмовлявся руками і ногами, але знову ж таки, тут велику роль відігравали його батьки. Тоді я сказала Володі, що або ж їдемо разом, або ж я їду одна. І таким чином ми й змогли вирватися. Відразу після переїзду ми почали шукати роботу.

З того часу минуло вже п’ятнадцять років. У Володі гарна і високооплачувана робота, ми маємо своє житло, купили машину та їздимо щороку на відпочинок. Боженька подарував нам двоє діток: старший син та молодша дочка. Нам ніхто не допомагав, ми всього досягли самостійно з чоловіком.

До моїх свекрів їздимо, але не часто. Зазвичай перед якимись святами чи днем народження перекидаємо на карточку гроші. Молодша сестра Володі так і продовжує жити в селі в цій хатинці, яка вже валиться на голову.

Вони впевнені, і нам постійно про це наголошують, що нам просто пощастило! А те, що ми працювали щодня, крутилися, як тільки могли, не спали, вивчали нове, старалися — це для них не аргумент.

Володя тільки нещодавно зрозумів, що переїхати до міста було найкращим нашим рішенням.

Я неймовірно щаслива, що змогла переконати чоловіка, що ми самі куємо своє щастя, і на блюдечку ніхто і нікому нічого не підносить.

Погоджуєтесь зі мною?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page