Маленьке, забуте богом і людьми село разом зі своїми жителями, а саме тими, хто не захотів відриватися від своєї малої батьківщини і батьків, яких вже немає на тому світі. Молодь уже давно втекла в місто в пошуках кращого життя.
Валентина – наймолодша мешканка цього села. Не змогла вона залишити стареньких батьків без опіки, і тепер в одній особі була і голова, і листоноша, і соціальний працівник. Будучи глибоко віруючою людиною, не могла вона відмовити в допомозі людям, які її потребували.
Кому потрібно продукти з міста привезти, кому ліки. Телебачення в селі не було і єдиний зв’язок для людей похилого віку із зовнішнім світом – це листи. Раз в тиждень Валентина сідала в старенький уазик і їхала в районний центр, щоб привезти з магазинів і аптеки все необхідне для життя, а головне – забрати пошту.
У цей день люди похилого віку чатували Валю біля воріт, в надії отримати замовлення і звісточку від дітей. Всі отримували листи, крім баби Нюри. Її єдиний син Степан, як і всі, поїхав в місто, та так і канув. Чула Валентина, що влаштуватися на хорошу роботу у нього не вийшло. Перебиваючись випадковими заробітками, він почав заглядати в чарку. А потім і взагалі його не стало… Друзі постаралися.
Баба Нюра про це не знала, а сказати їй про відхід єдиного сина Валя не могла. Тому бабуся щопонеділка теж виходила до хвіртки чекати лист від Степана. Сусідка баба Марія, отримуючи в руки черговий конверт, запитала:
– Нюрка, а ти від кого лист-то чекаєш? Степан стільки років не писав, а тут раптом напише?
– Не твоя справа! Напише обов’язково. Просто у нього роботи дуже багато – сердито пробурчала баба Нюра.
У Валентини від образи за стареньку серце стислося, і вона заступилася:
– Звичайно, напише. Не слухайте її. Сама не розуміє, що говорить.
З того моменту оселилася у Валі думка написати лист за Степана. Бабуся зовсім сліпа стала, тому прочитати сама не зможе й обману не помітить. Одне тільки турбувало жінку, що обманювати грішно. Але біль за бабулю, яка багато років чекає звісточку від сина, взяла вгору.
“Дорога моя матуся, доброго здоров’я тобі на довгі роки! Вибач мене, люба, що так довго не писав. Не виходило влаштуватися на роботу, і ось нарешті мені пощастило. Здоров’я моє в порядку. Сподіваюся, що і в тебе теж. Як зароблю відпустку, обов’язково приїду до тебе з гостинцями… ”
Валя знайшла в журналі відкритку з вечірнім містом, вирізала її і вклала в конверт. Коли в черговий раз приїхала на пошту, то попросила дівчину для достовірності поставити печатку. Валя з продуктами і іншими корисними речами, поспішила додому.
Як завжди баба Нюра чекала Валентину на лавочці біля хвіртки. Стара лава потопала в гронах червоних ягід і в жовто-помаранчевому вбранні. За словами бабусі посадили її чоловік зі Степаном, коли той пішов у перший клас, тому любила Нюра сидіти тут, занурившись у спогади. Побачивши Валентину у сусідської хвіртки, вона встала і вийшла на зустріч жінці.
– Баба Нюра, вам лист – радісно повідомила Валя.
– Мені? – не відразу повіривши в те, що відбувається, запитала вона.
– Тобі, звичайно. Від Степана звісточка. Я ж казала, що обов’язково напише.
– Щастя-то яке! – заголосила бабуся. Гордо глянувши в бік Марусиного двору, голосно, щоб сусідка почула, додала:
– Дочко, а ти прочитаєш мені? Сама-то я не побачу. Підемо швидше в будинок.
Зайшовши у хату, вона сіла на стілець біля вікна і приготувалася слухати. Валентина почала читати перші рядки. Баба Нюра заплакала. Сльози котилися по її зморшках, залишаючи мокрі сліди. Вона витирала їх фартушком і вдумливо слухала.
– Я так і думала, що важко йому, раз не давав про себе знати. Не хотів засмучувати. А тепер коли життя у нього виправилося, і написав мені. Дякую тобі рідна! Ну ось і піти на той світ не страшно, коли у сина все добре.
– Зараз тим більше до Боженьки йти не можна. Син в гості провідати приїде. Ви тільки чекайте його.
Раз на місяць Валентина писала черговий лист і вкладала в нього картинки переповненого людьми міста. Бабуся не бачила, що на них намальовано, але зі слів Валі чітко уявляла, де тепер живе і працює її Степан. Почуття гордості за сина зігрівало самотню душу бабусі.
У понеділок Валентина, як зазвичай несла нову звісточку від сина. Але біля хвіртки бабуся її не зустріла. Увійшовши до будинку, вона виявила бабу Нюру на ліжку. В руках вона тримала дбайливо зав’язані атласною стрічкою листи від сина. Старенька заснула вічним сном з посмішкою на вустах, адже у її Степана життя налагодилося.
Валентина заплакала. Вперше вона була горда собою, що обдурила. Це якраз та брехня, що на благо.
Бережіть своїх матерів!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
