Ще 7 років тому, чоловік залишив Анджелу з маленькою дочкою, зовсім без грошей і будь-якої надії на краще майбутнє. Сумувавши у своєї однокімнатній квартирі, вона вирішила віддати  доньку своїй старій матері, а сама буде будувати своє особисте життя.

Анджела віддала доньку своїй старій матері, а сама вирішила будувати своє особисте життя.

Через стільки часу, тепер все місто знає її, як неймовірно противну, багату Анджелу. Вона вийшла заміж за сина мера міста. Народила йому сина. І тепер живе на широку ногу.

Шикарний особняк в елітному районі міста. Прислуга, няня, особистий кухар – тепер це лише маленька деталь її повсякденного побуту. Ранок з келиха мартіні, на вечерю – сухе вино. Все життя була схожа на нескінченне свято. Ніхто в місті не смів перечити її дивним примхам.

Весь цей час, ні на хвилину, вона не згадувала про дочку і матері. Вона зовсім забула про них. Викреслила як нагадування про погане минуле.

Тим часом мати ледве зводила кінці з кінцями, живучи на мізерну пенсію, намагаючись хоч чимось порадувати свою внучку. Працювати, на жаль, вона вже не могла- не дозволяло здоров’я. Грошей ледь вистачало на їжу, не кажучи вже про інші потреби.

Вона не дзвонила дочці і не просила про допомогу. І справа була зовсім не в гордості, а в повному розчаруванні. Їй було прикро за кинуту внучку і соромно за того, в кого перетворилася її колись маленька і крихка Анджела.

Все почалося, коли змінилася влада. Меру нічого не залишалося, як подати у відставку. Всім хотілося зірвати куш і “відітнути” все, що у нього є: фірми, гроші, майно.

Недовго думаючи, син екс-мера втік, кинувши Анджелу з сином розбиратися з цим переполохом самим. Буквально через місяць, Анджела стояла, всього лише з одним чемоданом в руках, біля дверей матері.

– Привіт, а ось і я, – з награною посмішкою сказала Анджела своїй матері.

– Чого тобі треба? – стримуючи емоції відповіла мати.

– Впусти, я все розповім! Тільки вислухай!

З-за спини визирав маленький, втомлений хлопчисько.

Побачивши валізу, матір і без розповіді, все миттєво зрозуміла. Нагодувала онука, поклала спати. Попросила внучку доглянути за братиком і пішла на кухню розмовляти з дочкою.

Вона довго слухала неймовірну розповідь дочки про тяжку долю, про  влади, про те, що та, знову залишилася одна у “розбитого корита” і які плани на майбутнє.

Дослухавши до кінця, мати запитала:

– А діти в твої плани входять?

– А що діти? Нічого потерплять, з тобою поки поживуть, а я своїми планами займуся.

Мати сумно дивилася їй в очі, намагаючись розгледіти хоч краплю совісті. Побачивши тільки порожнечу, тихо прошепотіла:

– Досить! І ніколи не з’являйся на моєму порозі!

Анджела пирхнувши пішла, навіть не попрощавшись з дітьми. Вона зникла з їхнього життя назовсім. Ні дзвінка, ні листи.

Мати часто бачила її з боку в компанії якихось чоловіків, але підійти так і не наважувалась.

Минуло багато років… Будучи вже в шанобливому віці, Анджела вирішила відновити стосунки зі своєю сім’єю, оскільки особисте життя так і не побудувала.

Постукавши, Анжела чекала появу своєї матері, але двері відкрили давно дорослі діти.

– Ох, дітки мої, як же ви виросли, я так рада вас бачити! – радісним голосом говорила Анджела.

– Що ви хотіли, – сухо відповіла дочка, чи не впускаючи її в квартиру.

– Ви що? Не впізнаєте мене?! Це ж я, ваша мама, – розгублено вимовила Анджела

– Нашої справжньої мама не стало місяць тому, а тебе ми не знаємо. Так що до побачення!

Двері зачинилися прямо перед лицем. Анджела не могла прийти в себе і ще довго стояла біля дверей.

Тільки в ті секунди вона усвідомила, що на старості років, зовсім залишилася одна. І винна в цьому сама. Вона кинула дітей точно так само, як колись з нею вчинили її чоловіки. Стільки “води утекло”, і діти тепер ніколи не пробачать її зради.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!