Ще будучи студенткою університету я зрозуміла, що ношу під серцем дитя. Степан не був від цієї новини в захваті, але благо втрутилася його мати. – Разом в цю ситуацію потрапили, разом і виховувати будете, а я чим зможу, допоможу. – Віра Ігорівна і справді допомагала. Ми навіть не хотіли переїжджати в свій дім. Та коли синочку виповнився рочок, в дім прийшла біда.
***
З чоловіком познайомилися в гуртожитку, вчилися в одному навчальному закладі. Степан довго за мною доглядав, стали зустрічатися. Був він старший за мене на 2 роки, коли я вчилася на третьому курсі, зрозуміла, що ношу під серцем дитя, на той момент Степан не дуже зрадів з цим положенням.
Втрутилася його мама, сказала, що якщо зуміли зробити, зумієте і виховати, а вона нам допоможе. До 9 місяця я жила практично в двох будинках, на одні вихідні їздила до своєї мами, на інші додому до Степана. Коли наблизився день “Х”, а на обліку я стояла в своїй поліклініці (жили ми зі Степаном один від одного за 150 км. ), саме його мама наполягла щоб я переїхала до них, так як потім переїжджати з немовлям буде ще проблематичніше.
Так я переїхала жити до свекрухи.
Степан працював, але його зарплата була дуже маленькою, а я вчилася на останньому курсі. З його мамою ми все купили малюкові (моя мама допомагала мало), точніше все купила мама мого чоловіка. У пологовий будинок відвозили мене майже всією сім’єю, (пологовий будинок у нас був невеликий), коли малюк з’явився на світ, моя свекруха дзвонила на пост медсестрі і дізнавалася всі подробиці.
Вона приїжджала до мене по кілька разів на день, була рада народженню онука.
Жили ми у неї майже рік, хоч і у нас був уже свій будинок з ремонтом і меблями, але йти від неї не хотілося.
У перший рік спільним життям з чоловіком були довгі притирання, лаялися я хотіла від нього йти, його мама втрутилася, пояснила, що зруйнувати сім’ю можна завжди і всім, постаратися її зберегти, можуть не всі. Вона нас підтримувала і морально, і фінансово.
Коли нашому синові було 1 рік і 9 місяців (тоді ми вже жили окремо), сталося непередбачуване. З життя, у віці 22 роки, пішов Степан. Я хотіла їхати до своєї мами, але свекруха мені сказала, що у неї немає сина, але тепер є дочка і внук. І вона мене не залишить, буде нам допомагати. Допомогла мені влаштуватися на роботу, завжди залишалася з онуком, хоча й вона на той момент працювала.
В цьому році буде 11 років як немає мого чоловіка, а з моєю другою матусею ми спілкуємося як мати з дочкою. Я вдруге заміжня, мій другий чоловік прекрасно з нею спілкується, іноді називає її мамою. Мій син, коли я на роботі, у неї. Вона мені і зараз допомагає, коли є які-небудь труднощі.
Хто не знає ким я їй приходжусь, думають, що я рідна дочка. Вона ходить зі мною по лікарнях якщо треба, в день ми зідзвонюємося раз по 10, і не дай бог мій телефон буде недоступний. Вона готова дзвонити вже в лікарні, поліцію.
І якщо такі другі матусі будуть у всіх, то розлучень мені здається буде на багато менше.
Навіщо написала?…
Сама не знаю.
Просто так багато пишуть про свої погані свекрухи, а мені просто захотілося поділитися своїми відносинами з моєю другою матусею, я їй дуже вдячна за все що вона для мене зробила, я не буду перераховувати все, думаю і тижня буде мало, щоб описати все, що вона зробила для мене.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
