Ще до розлучення з Павлом у мене не було хороших стосунків з його сестрою. Ні, ми не лаялись, але й подругами ніколи не були. Тому коли в п’ятницю Інна написала, чи зможу я “почергувати” біля колишньої свекрухи, я погодилась, хоча й у самої назбиралось багато справ. Приїхала до них я ранесенько, ще до від’їзду Інни на роботу, адже ключів у мене немає.
***
Вчора був вихідний і я його майже весь провела у колишньої свекрухи. Приїхала рано, поки її дочка з чоловіком не поїхали на роботу. Ключів то у мене немає.
З Інною ми подругами ніколи не були (куди мені до її двох вищих освіт), але і не ворогували. Вона показала що приготувала для мами (там за рекомендацією лікаря спеціальна дієта), показала графік прийому ліків. Ще сьогодні повинна була прийти масажистка.
Напевно, Господь був до мене дуже милосердний тим, що не довелося бачити батьків в такому майже безпорадному стані. Це не страшно, а як сказати… усвідомлення що не можна показувати жалості і співчуття.
Не повірите, але за сніданком немов годувала дитину а не дорослу жінку. “Не хочу” або “Не буду”. Як маленька.
Після сніданку грали в м’яч. Просто сиділи недалеко один від одного на дивані і перекидали один одному невеликий, що вміщається в одній руці м’який (не знаю з чого зроблений) м’ячик.
Співали звуки. Схоже на розспівування в хорі. Я теж співала. Голос у мене ще той, а слуху ніякого. Колишня свекруха сміялася з мене, а я сміялася у відповідь.
Час до полудня промайнув непомітно. Прийшла масажистка. Я на той час пішла з кімнати, помила посуд.
Відпочинок. Просто розповідала їй про наше з донькою життя-буття, які успіхи у дочки на новому місці навчання. Бачу, що вона хоче щось запитати, а соромиться через промову. Щось вона каже, хоч і з труднощами, а іноді як переклинює.
Обід минув так само, як і сніданок, хіба що апетит у Тамари Павлівни був трохи кращий. Або їжа більше подобалася.
Після обіду – тиха година. А там і племінниця (яка мені не племінниця) повернулася зі школи. Вона вже доросла, обід сама собі підігріває. Я поки читала книгу. У мене дочка закінчує уроки пізніше, а ще додаткові заняття. Хотіла її дочекатися, щоб разом поїхати додому. Та й почекати поки бабуся поспить. Відпочинок важливий дуже.
Нарешті цей день позаду. Дома вечеряємо з донькою, потім вона за уроки, а я за домашні справи. Все не покидає думка, що наскільки важливо щоб з рідними і близькими людьми були хороші відносини. І головне щоб всі були здорові.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
