fbpx

Ще Іван не встиг переступити поріг, як Гануся йому тапочки несе. Щоб часом не застудився її благовірний. Потім швиденько підштовхує до умивальника, й запрошує за стіл, над яким витають ще ті запахи свіжозвареного борща і сала з цибулькою. І хоча сама весь день на ногах, адже працює в супермаркеті, та треба догодити коханому. А через рік: “Вибач, в мене є інша!”. Скажете чому? Все дуже просто

Ще Іван не встиг переступити поріг, як Гануся йому тапочки несе. Щоб часом не застудився її благовірний. Потім швиденько підштовхує до умивальника, й запрошує за стіл, над яким витають ще ті запахи свіжозвареного борща і сала з цибулькою. І хоча сама весь день на ногах, адже працює в супермаркеті, та треба догодити коханому. А через рік: “Вибач, в мене є інша!”. Скажете чому? Все дуже просто.

Є у мене кілька подруг, які своїх чоловіків боготворили, під ноги їм килимові доріжки стелили, щоб тим комфортніше жилося, і поплатилися за свою душевну щедрість.

Але не тому, що чоловік не оцінив старання і зусилля і пішов шукати когось краще. А тому що відносини в сімейному союзі, як і в парі дитина-батько, вимагають здорового балансу.

Далеко на всіх хороших дружин кидають і зраджують. Навпаки, ними дорожать і тримаються за відносини. Але все ж, є жінки, від яких йдуть. Що таке хороша дружина? Ця та, яка приготує, попрасує, одягне, помиє.

Вже скільки разів твердили світу, що чоловікові не потрібно стільки вкладених сил і турботи. Надлишок всього цього стомлює. Це і не любов зовсім, а маніпуляція, бажання продемонструвати, наскільки вона, ця жінка, краще за інших. Спроба врятувати корабель, який тоне. А він все одно потоне, хоч на виворіт скачи.

Тому дуже вас прошу!

Зверніть увагу, що скарга про самотність завжди починається так: “Я їм, їй, йому стільки віддала… присвятила… пожертвувала… а він!”

По-перше, стільки віддавати і присвячувати і не потрібно було. По-друге, роби добро і кидай його в воду. Не чекай нічого у відповідь.

Ну, а по-третє, нічого в цьому світі не буває вічним. Під своїм крилом насильно не втримаєш, до ноги не прив’яжеш. На місце тих людей, які віддалилися, обов’язково повинні прийти інші. А якщо їх немає… то це вже інше питання. Є люди, яких не тільки діти не відвідують, у них і друзів немає. І справа тут не у невдячних нащадках, а у важкому характері цієї людини.

Хіба я не права?

Що скажете?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page