fbpx

Ще кілька днів тому я була заміжня і мала чудову родину, але мені просто вказали на двері! Прожила зі своїм чоловіком Петром 7 років, щоб він мене покинув! Та ще й не просто покинув, а залишив одну з дитиною, вигнав до батьків? І я ж не зрадила! Коли мій Пєтька зробився великим начальником, став командувати не тільки у себе на фірмі, а й удома, в сімейному колі. Я це як могла терпіла. Будинок ми маємо великий, приватний. Чоловік мій нахватався від своєї матері всієї цієї нафталінової нісенітниці і теж почав мене докоряти за те, що хоче поїсти домашньої їжі. Свекруху таке рішення не влаштувало. Вона одного разу мені так і сказала: «Ти, Олено, ледащо»

Ще кілька днів тому я була заміжня і мала чудову родину, але мені просто вказали на двері! Прожила зі своїм чоловіком Петром 7 років, щоб він мене покинув! Та ще й не просто покинув, а залишив одну з дитиною, вигнав до батьків? І я ж не зрадила!

Мій чоловік виставив мене з дому просто тому, що я висловила свою думку! Через те, що мої погляди на деякі речі не співпадали з його поглядами!

Петро, взагалі, єдина дитина в сім’ї, улюблений син. Мабуть, тому він і думає лиш про себе у першу чергу. Але я цього одразу не помітила. Коли мій Пєтька зробився великим начальником, став командувати не тільки у себе в офісі, а й удома, в сімейному колі.

Я це як могла терпіла. Але траплялися випадки, коли треба було наполягти на своєму і відстояти власну думку. У нас бували суперечки, як у будь-якої кожної родини. Але досі все закінчувалося полюбовно, мирними компромісами.

Ось вам один приклад. Будинок у нас великий, приватний. Звичайно, я сама з ним ніколи б не впоралася. Їжі наготуй, молодшого одягни, взуй, нагодуй і до школи збери. Прання знову ж таки, прибирання і інші різні побутові моменти.

Щомісяця Петро виділяв мені гроші на кишенькові витрати. Ну ось така я, шопоголік, мають же бути радості в житі у жінки! А оскільки витрачати весь день на протирання пилу мені не хотілося, почала я замовляти собі бригаду професійних прибиральників – службу клінінгу. Три людини – справляються швидко. І так раз на тиждень, хіба не краса?

Але вийшла одна проблема. Мені самій стало бракувати грошей на свої потреби. Тому я попросила чоловіка збільшити мені суму грошей. А коли він дізнався, чому так сталося, – почав бурчати, що я в хаті не господиня, коли «жіночу» роботу доручаю чужим людям.

Ну, тільки уявіть. Вони троє ледве за кілька годин справляються, а я одна маю. З Петром не розмовляли тиждень. І врешті-решт прийшли до того, що нехай буде ні мені, ні йому: найняли мені помічницю по дому. Мила жінка, допомагає мені з прибиранням і йде ще до повернення чоловіка з роботи. Бачите, завжди можна домовитись, я готова йти на поступки.

Але свекруху таке рішення не влаштувало. Вона одного разу мені так і сказала: «Ти, Олено, ледащо». Стара жінка звикла, що все треба робити до сьомого поту, і тепер вимагає цього від мене.

Ні, я розумію. Їх же покинув батько, коли Петя був ще зовсім маленьким. Ось вона і звикла працювати на двох роботах і працювати, працювати, працювати. Але навіщо від мене цього вимагати? Вже минули ті часи, коли одяг руками прали, а в магазині стояли в черзі по кілька годин. Тепер доставку вигадали – треба йти в ногу з часом.

Але чоловік мій нахватався від своєї матері всієї цієї нафталінової нісенітниці і теж почав мене докоряти за те, що хоче поїсти домашньої їжі, приготовленої мною. Хоче, щоб я була вся така жіночна, не суперечила йому. Точніше, хотів. Але я така, як є.

Ми ж із ним починали з нуля. Я пам’ятаю його ще молодшим фахівцем, коли він батрачив на «дядька». І лише потім уже Петро відкрив свою справу і почав нормально заробляти. А він це навіть не цінував ніколи.

І я мовчала, коли він купив своїй матусі двокімнатну квартиру за наші гроші! Адже могла б і запитати, з якого дива. Ці гроші могли б піти на навчання дитині, подорожі і ще на багато іншого.

До діла ближче, у матері Петра тиждень тому було день народження. І чоловік зібрався подарувати їй один дуже гідний браслет: біле золото, всякі камені. Мені самій подобаються аксесуари, які не роблять із тебе малолітку. По яким видно, що ти жінка, яка має смак.

І коли я побачила цю прикрасу в каталозі, у мене навіть всередині стислося: яка чудова річ пропадає! Я ж тепер її не зможу купити. А, з іншого боку, на біса він потрібен жінці у віці?! Куди вона у ньому піде?

Ось я і вирішила натякнути чоловіку. мовляв, давай ти його краще мені купиш, а мамі твоїй виберемо щось інше. Сукню красиву або новий телефон. Не має значення, ну правда. Вона ж працювала прибиральницею, кухаркою, продавщицею –  Багато всього перепробувала. Я дуже сумніваюся, що свекруха знається на прикрасах або вони їй хоча б подобаються.

А тут я, вродлива, молода ще, як не огранений діамант. Ну кого чоловік любить більше?

Але де там. Петро сказав, що вибір він уже зробив, а в мене день народження за півроку, там і виберемо мені якийсь подарунок. І поставив у цій розмові крапку.

День-два я намагалася забути про цю ситуацію та займалася своїми справами. Але, як на зло, зустріла одну подругу в місті, і не втрималася. Я розповіла їй про те, який у мене безсовісний чоловік, що не хоче піти мені назустріч. Подруга мене, звісно ж, підтримала.

І чорт мене смикнув прямо при ній набрати свою свекруху і попросити її відмовитися від подарунка. Ну, щоб потім його поміняти на щось інше, звичайно ж.

І наче вона погодилася. І подруга ще ця така: “Ура, буде тепер у тебе новий браслет!” Підспівувала. Я ж не думала, що матуся всю нашу розмову розповість синочку. А вона так і вчинила. І ввечері того ж дня я зустрілася з чоловіком за дуже неприємних обставин.

Петро почав кричати на мене, що я зовсім безтактна і невихована, що не можна виривати в людини подарунки з рук. Я, у свою чергу, почала вимагати його пояснити, з якого дива колишня куховарка в золоті ходитиме, а я в старих обносках. Ну, словом, було гаряч.

Тепер я із сином живу у батьків. Ми поки що не розлучилися з Петром, але все йде до цього. Розумієте, вони з мамою через багато пройшли разом. Можна подумати, що зі мною не так було. Я знаю, що в мене свій характер і до нього треба звикати. Але ми стільки років жили пліч-о-пліч, і до цього все було нормально.

Тепер що сталося?! Завтра думаю піти до однієї бабусі однієї, яка віщує. Запитаю в неї, як мені назад чоловіка повернути. Ще один тиждень життя у батьків просто не витримаю. На ваші поради теж дуже сподіваюся! Всім миру!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page