fbpx

Ще на початку березня цього року моя сваха Ірина, яка працює і живе в Італії, попросила мене доглянути за її старенькою мамою, щоб не повертатися в Україну. Мій син став на захист України, а невістка тільки-но влаштувалася на нову фірму. З кожним днем сваха дзвонила все частіше і давала нові завдання. Я сказала, що краще переїду до Іванни Тарасівни на якийсь час, а в моїй квартирі нехай діти поживуть

Ще на початку березня цього року моя сваха Ірина, яка працює і живе в Італії, попросила мене доглянути за її старенькою мамою, щоб не повертатися в Україну.

Справа в тому, що сваха Ірина працює в Італії. Коли наші діти одружилися, вона не змогла приїхати на весілля, зате передала гроші як весільний подарунок. Молода сім’я почала жити окремо, а в мене після виходу на пенсію з’явилося багато вільного часу.

Але через рік після весілля сина я вже могла няньчити онука. Та не довго я насолоджувалась маленьким онуком Данилком та своїм заслуженим відпочинком.

Справа у тому, що у моєї невістки Віки є бабуся в селі. Кілька місяців тому вона заслабла, а доглянути її було нікому. Мій син став на захист України, а невістка після декрету теж тільки-но влаштувалася на нову фірму.

У Вікиної бабусі є сестра, але вона живе далеко в іншому місті і тільки могла поспівчувати, бо фізично їй було важко дістатися і доглядати сестру та й сама вже не молода.

І от мені зателефонувала сваха Ірина, мати Вікторії, і попросила доглянути бабусю. Треба було приготувати їжу та погодувати її, інколи прибрати в хаті. Я погодилася по душевній доброті.

Я приходила на кілька годин щодня. А потім йшла додому. З кожним днем сваха дзвонила все частіше і давала нові завдання. Зрештою я почала сидіти з бабусею цілий день до самого вечора, а потім йшла додому.

Мені було складно щодня кататися туди-сюди. І я сказала, що краще переїду до Іванни Тарасівни на якийсь час, а в моїй квартирі нехай діти поживуть.

Син бачив, як мені важко, він мене дуже жалів. А старша дочка моєї свахи дзвонила мені і давала список справ щодня, стаючи дедалі прискіпливішою. Сердилась, якщо я щось не встигала зробити. Так минуло  більше як пів року.

Два місяці тому Іванни Тарасівни не стало, і я повернулася у райцентр до своєї квартири. А діти взяли квартиру в іпотеку, оскільки за час життя у моїй квартирі невістки й онука й служби синочка вони зібрали грошей на перший внесок.

А бабуся вікторії встигла залишити заповіт. Вона залишила свій дім доньці, хоча я сподівалася, що вона хоч щось заповідає нашим дітям. Сважа ж вважає, що так і має бути, мовляв, вона найближчий родич.

Ірина сказала, що заробить гроші та допоможе виплачувати іпотеку дітям. А найприкріше, що ніхто навіть “дякую” мені не сказав за те, що я стільки часу та сил витратила на догляд за їхньою родичкою.

Іванні Тарасівні останні місяці її життя я була ближче, ніж її онуки та діти, які тільки вказували, що і як я маю робити. Але нехай то буде на їхній совісті, а я рада, що своєю турботою зробила останні місяці життя бабусі світлішими й кращими.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page