Ще на самій прощальній церемонії за чоловіком до мене підійшла свекруха, і сказала, щоб я нікуди й не думала йти з її дому, а то люди в селі пустять чутки, що вона мене за поріг виставила з дитиною на руках. А я й не планувала. З батьками живе моя рідна сестра зі своїм сімейством. Для мене там місця немає. Я так надіялась, що після всього, що я пережила, вона змінить своє ставлення до мене, та не судилося.
Я прибирала в будинку: я скрізь підмела підлогу і почала її мити. А свекруха взяла і спеціально висипала на мою свіжовимиту підлогу жменьку борошна, вона в той час надумала вареники ліпити. Я подивилася на свекруху здивовано. Адже я бачила, що вона це зробила все спеціально.
– Мамо, навіщо ж ви це зробили? Я ж бачила, що ви це зробили спеціально!
Свекруха глянула на мене з-під лоба і сказала:
– Прибереш ще раз! Нічого з тобою не станеться!
Потім вона, задоволена своєю витівкою, взялась за ліплення вареників. А я сходила до іншої кімнати, взяла віник і совок і почала підмітати підлогу на кухні ще раз.
– За що ж ви зі мною так? Чим же я заслужила те, що ви зі мною так поводитесь? Я ж їжу вам готую, і перу, і в супермаркеті за свої гроші скупляюся, і прибираю. І моя донька вам завжди допомагає! За що ви так зі мною? – Запитала я свекруху.
А вона навіть не обернулася в мій бік і нічого мені не відповіла. Я не дочекалася від неї ні вибачень, ні пояснень.
Я розплакалася. Домила підлогу і пішла. Пішла прати, а потім пішла на город.
У мене завжди було багато домашніх справ. Коли я працювала, я завжди відволікалася і час минав непомітно.
Мій чоловік пішов з життя дуже багато років тому. Це сталося тоді, коли Оленці , нашій дочці, було лише 8 років.
І ось відразу ж після прощальної церемонії свекруха мені заявила:
– Житимеш у мене! Нікуди я тебе не відпущу! Не хочу, щоб чутки пішли селом, що я тебе прогнала.
Я, звісно ж, погодилася. Адже мені не було куди йти. У батьків жила моя сестра із двома дітьми. Там просто не було місця для мене та моєї дочки.
Я дуже сподівалася, що, незважаючи на поганий характер свекрухи, таки з часом ми знайдемо з нею спільну мову. Але, на жаль, дива не сталося.
Свекруха на людях поводилася по відношенню до мене нормально, але коли ми були з нею вдома вдвох, вона постійно щось придумувала. Вона казала, що мені треба робити все, що вона хоче.
– Та ти така дивна! Та кому ти потрібна? Та жоден чоловік на тебе не подивиться! У тебе ще й дитина є! Живи у мене з Оленкою! А як і мене не стане, дім мій тобі дістанеться! А якщо не робитимеш так, як я хочу, то я свій дім племінникам залишу! А ти ні з чим залишишся!
Я дуже боялася цього, тому погоджувалась і мовчала. Я все робила, щоб у моєї доньки все було добре.
А свекруха моя й не збиралася відходити на той світ. Їй уже йшов дев’ятий десяток. На здоров’я вона не нарікає. Всю пенсію вона витрачає на себе. Вона вимагає, щоб я їй купувала хороші, якісні та смачні продукти.
Я вже давно зрозуміла, що зробила багато років тому велику помилку. Не треба було мені погоджуватися і залишатися жити у свекрухи. Я стільки років живу в таких умовах.
Моя Оленка зараз уже закінчує університет. Має хлопця, за якого вона збирається заміж. Хлопець цей дуже добрий. Після весілля вони житимуть у нього. Я дуже сподіваюся, що у Оленки все буде гаразд у житті.
Тільки ось себе і своє загублене життя мені так шкода.
Фото ілюстративне
