fbpx
життєві історії
Ще на самому прощанні з чоловіком, свекруха в чорній хустині підійшла до нас із сином, і сказала, що за квартиру я можу не хвилюватися. – Вона ваша. Андрійко ж моя єдина згадка про Василя. Та не минуло й року, як нас попросили покинути ці квадратні метри. – Те, що Андрійко мій онук, ще довести потрібно

Ще на самому прощанні з чоловіком, свекруха в чорній хустині підійшла до нас із сином, і сказала, що за квартиру я можу не хвилюватися. – Вона ваша. Андрійко ж моя єдина згадка про Василя. Та не минуло й року, як нас попросили покинути ці квадратні метри. – Те, що Андрійко мій онук, ще довести потрібно.

Після того, як не стало мого чоловіка, свекруха виставила нас із дитиною за поріг. Іноді так буває. Хоча спочатку все було відносно безхмарно…

Під час прощання, мама чоловіка сказала, що не буде претендувати на спадщину:

– Твоя дитина – це єдине, що залишилося мені від синочка, а тому можете не хвилюватися, я на спадок претендувати не буду.

Це була єдина радість у тому вирі печалі та відчаю, в який я поринула в той час. Синок постійно питав:

– Мамочко, а коли тато приїде?

А я навіть не знала, як пояснити, що його батько пішов від нас назавжди. З першого дня знайомства зі свекрухою у нас не склалися стосунки. Але коли чоловік пішов у інший світ, мене вражав той спокій свекрухи.

Вона почала часто бувати у нас у гостях. Мати чоловіка сиділа із сином поки я займалася оформленням спадщини та пенсії.

Вечорами свекруха часто розповідала нам кумедні історії, які траплялися в дитинстві з моїм чоловіком, а також про його хобі. Нас зблизило наше з нею загальне нещастя. Потім халепа прийшла несподівано і звідти, звідки її ніхто не чекав.

Крім мого чоловіка свекруха мала доньку, яку можна було сміливо назвати старою дівою. Зовиця всіма фібрами своєї душі з дитячих років не любила мого чоловіка, тому що була впевнена в тому, що через його появу вона недоотримала материнської любові та уваги. Згодом її “не любов” поширилася і на нашу дитину. юля навіть не провела брата в останню путь.

Потім зовиця була при надії і почала вмовляти свекруху прогнати нас із квартири і віддати цю нерухомість їй. Її аргументи здалися матері чоловіка більш ніж переконливими:

– Моя дитина на всі сто відсотків твій рідний онук, а ось дружина брата, не факт, що від нього на світ привела, а тому спорідненість її сина з нами ще довести треба.

Саме після цих слів свекруха вирішила прогнати нас із сином і віддати наше житло Юлі.

Як це їй удалося зробити? Так легко та просто! Бабуся чоловіка хотіла, щоб її квартиру успадкував онук, але оформити даровану вона не встигла. Єдиною спадкоємицею бабусі була свекруха, яка виконала волю матері та переписала квартиру на сина. У дарчій був один пункт, відповідно до якого свекруха могла скасувати дарчу в тому випадку, якщо обдарований піде з життя раніше, ніж дарувальник.

Скориставшись своїм правом свекруха через суд повернула собі подарунок. Все це мене морально підкосило, бо нам із сином не було куди йти. У свою чергу, зовиця не приховувала свого щастя.

Я просила свекруху, щоб провели спеціальний тест, який міг би довести, що я права, що моя дитина від її сина, але вона відмовилася:

– Забирайся з цієї квартири, бо в мене скоро буде рідний онук.

Після того, як я сказала, що не піду з квартири, мати викликала певних людей. Юля сміялася від щастя, коли виносили наші речі:

– Коли та підеш, то все буде так, як і мало бути спочатку. Квартира буде моя, як і просила мати. Це я попросила маму, щоб вона включила цей пункт у договір дарування, щоб ти нічого не увірвала. Поки ти не з’явилася у нашому житті Василь нас із мамою утримував, це через тебе він перестав нам давати гроші. А ось тобі й відповідь на всі твої претензії, а квартира тепер тільки моя. Ти сама винна, що залишаєшся на вулиці, треба було бути привітнішою і щедрішою.

Я навіть уявити не могла, що Юля така цинічна людина. У мене не вкладалося в голові, як мати мого чоловіка може виставити на вулицю свого онука. Я не розуміла, чому вони так чинять зі мною.

У тій квартирі зовиця жити не стала, вона її здає в оренду, а сама переїхала до батька дитини. Нам із сином довелося орендувати прохідну кімнату в однієї бабусі.

Андрійко  скоро йде до дитячого садка, а я зможу вийти на роботу. Мій чоловік Василь мені часто сниться і просить вибачення за те, як його мати вчинила з нами, але щоразу, коли я прокидаюся, то розумію, що я ніколи не зможу пробачити її.

Нещодавно свекруха знову вирішила відновити спілкування з онуком, але я їй цього не дозволила, тому що після її вчинку я вважаю, що мій син бабусі більше не має.

Фото ілюстративне