Ще на самому весіллі мене дивувала поведінка свекрухи. Ні, Ольга Степанівна не пхала нам “палиці в колеса”, а навпаки – світилася від щастя. Тоді ж то я не розуміла причини цього “щастя”. Все стало зрозуміло через декілька місяців після святкування. Справа в тому, що свекруха у мене ще зовсім молоденька. З батьком Василя вони розлучились давно, і ось вже більше двох років, вона зустрічалася з новим коханням.
***
Я читаю тут багато “дивних” розповідей про злих свекрух, які лізуть і в вікна і в двері до молодої сім’ї не тільки з порадами, а й за допомогою і так заздрю цим невісткам!
Свекрухи невчасно приходять спілкуватися з онуками і з сином, втручаються в кухонні справи: варять борщі, ліплять вареники – в загальному на всі лади мучать молоду сім’ю. Мені б такі проблеми!
Наші відносини з моїм тоді ще цивільним чоловіком ми узаконили досить швидко. До появи на світ дитини мені залишалося п’ять місяців.
Дивлячись на те, як безтурботно веселиться на нашому весіллі моя сорокап’ятирічна свекруха, я дивувалася: “Треба ж, як радіє нашому щастю!”
Як же я помилялася! Раділа-то вона своєму щастю: через пів року після нашого весілля вона народила молодшу сестричку моєму чоловікові і тітку моїй доньці! Ну і що в цьому такого незвичайного, скажете ви! Нестара ще жінка, чому б і ні?
Так, звичайно, і все б добре, якби не одна обставина – нянькою її дитині призначили мене – адже все одно я “сиджу вдома” зі своєю місячною крихтою, а у неї кар’єра, вона стільки років йшла до своєї директорської посади! Їй ніяк не можна зупинитися! Та й чоловік у неї молодий – на 10 років молодший за неї… Треба бути в формі, за собою стежити, і чоловік її буває дуже незадоволений, коли вона мало заробляє.
Так що перші два тижні свекруха моя чесно відпрацювала свій материнський обов’язок, а потім кинула мені на руки своє чадо і – в двомісячне відрядження в Німеччину! Пишіть листи!
До її пологів ми з чоловіком жили в своїй невеликій, але затишній квартирці. Мені досить було труднощів зі своєю дитиною. Все було по повній програмі: і безсонні ночі, і нескінченні годування… І я навіть не могла собі уявити, що це навантаження може подвоїтися!
Свекруха “подбала” про мене і полегшила мою долю – переселила нас в свою квартиру. Місця вистачає, роботи теж… Тепер ми живемо комуною: моя дитина і мій чоловік і її дитина і її чоловік.
Крім того, що у мене двоє дітей на руках, мені ще доводиться годувати і обпирати їх батьків – адже не могла ж свекруха кинути свого чоловіка напризволяще. Один він собі навіть яєчні не підсмажить, ні шкарпетки не випере!
Перспектива її повернення з відрядження теж мало гріє. Маленька дитина в її ритм життя не впишеться: вона дуже багато працює, а коли не працює, то дуже активно відпочиває. У список її захоплень входять гірські лижі, велосипедні прогулянки, дайвінг, подорожі по Світу, спілкування з друзями…
Ці самі подорожі, в які вона регулярно вивозить свого благовірного, вона дозволяє собі 3-4 рази на рік.
Так що побутова частина її життя – догляд за дитиною, прислуговування її чоловікові – залишається мені.
Так чому ж, запитаєте ви, я дозволяю так обходитися з собою? Чому я взяла на себе роль Попелюшки без жодних перспектив на звільнення з цього рабства? Чому я покірно мовчу?
Так головним чином тому, що і мій чоловік набагато молодший за мене – на цілих сім років! Я пишалася цим, хвалилася подругам, яка я крута – такого молодого і красивого до вінця завела!
Тоді я не знала, яку вирила собі яму! Мій молодий і красивий чоловік-в першу чергу нескінченно слухняний, відданий і вдячний син – мрія будь-якої матері! Що мама не накаже – в коржик розіб’ється, але зробить.
До того ж і матеріально від мами залежить – працює під її керівництвом, а вона його по службі просуває. Він і гадки не допускає, що я можу в чомусь з його мамою не погодитися – адже вона його одна ростила, і раптом така чорна невдячність з його боку – відмовитися сестричку няньчити!
А чому я повинна це робити? Дуже проста відповідь: тому, що я все одно вдома сиджу, до того ж “у нього на шиї”!
Так що у мене два варіанти розвитку подій: або я мовчки тягну свій віз, або мене випроваджують з цього благополучного сімейства в рідне село! І ще питання – чи віддадуть дитину.
Фото ілюстративне – bi.im-g
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
