Коли свекри повідомили, що переїжджають до нас, мене аж підкинуло. Причина – молодший брат чоловіка нещодавно одружився, і йому з дружиною залишили батьківську квартиру.
Свекри завжди були трохи своєрідними. Ще коли вони допомагали нам з ремонтом у будинку, я помічала, як вони люблять усе контролювати. Тоді я списувала це на їхню добру волю і бажання допомогти.
Але тепер, коли вони переїхали, виявилося, що контроль – це можна сказати, їхній сенс життя.
Ще не встигли їхні речі розпакуватися, як свекруха вже заявила:
— Ой, та що це у вас тут такий порядок? Треба трохи по-іншому. Я люблю, щоб усе було на своєму місці!
І почалося. Вона перетягнула наш кухонний стіл до іншої стіни, бо “там світло краще”. Змінила місця посуду, бо “так логічніше”. Сховала мою кавоварку, сказавши, що “краще пити чай”.
Свекор теж не відставав. Він привіз із собою стару швейну машинку, хоча ніхто у нашій родині не шиє.
— Ось тут вона стоятиме, — сказав він, поставивши її прямо в кутку вітальні. — Зате антикваріат!
Їхні звички почали випробовувати моє терпіння. Наприклад, свекруха вставала о шостій ранку і починала пилососити.
— Що раніше почнеш день, то більше встигнеш, — казала вона, навіть не помічаючи, як чоловік та діти ховаються під ковдрами від цього шуму.
Свекор мав дивну звичку залишати черевики на кухонному столі.
— Так зручніше шнурки зав’язувати, — пояснив він, коли я зробила зауваження.
Їхній собака, якого вони привезли із собою, спав на нашому дивані, а свекруха заявила, що це нормально, бо “він же теж частина родини”.
Коли я готувала їжу, свекруха стояла над душею й коментувала кожен крок:
— Ну, що це ти так дрібно ріжеш моркву? А ось наша сімейна традиція — великими шматочками! Так смачніше!
І не дай Боже, щоб я зробила щось “не так”. Одного разу я не поклала рушник на стіл під гарячий чайник, і вона прочитала цілу лекцію про те, як у її домі таке неприпустиме.
Свекор тим часом взявся за наш сад. Він вирішив викорчувати мої улюблені троянди, бо “занадто багато часу і грошей йде на догляд за ними”.
— Посадимо картоплю! — сказав він із ентузіазмом, тримаючи в руках лопату.
Але найбільший конфлікт стався через дитячу кімнату. Свекри вирішили, що там їм буде зручніше, і переїхали туди зі своїми речами, залишивши дітей спати у вітальні.
— Ну а що, — сказала свекруха, — ви молоді, якось справитесь.
Це стало останньою краплею. Ми з чоловіком сіли й серйозно поговорили. Він довго вагався, але нарешті сказав:
— Мамо, тато, ми вас дуже любимо, але вам потрібно знайти інше місце для життя.
Після цього було багат криків, сліз, обурень і навіть звинувачень у невдячності. Але врешті-решт вони повернулися до квартири молодшого брата — той під нашим впливом запропонував їм тимчасово переїхати назад.
Тепер у нас спокій. Але залишилося багато анекдотів і згадок про життя зі свекрами.
Автор – Олена М.
Фото – авторське, ілюстративне
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
