Мій Василь кинув мене одну з двома дітьми та пішов до молодиці. Ви спитаєте мене, як так вийшло? Тому що я не подарувала йому сина, а ця дамочка ощасливила його спадкоємцем.
Тобто стать дитини розставила усі крапки на “і”. І тепер мої дочки потрібні тільки мені, адже у їхнього батька з’явився улюблений синок.
Ми з чоловіком прожили разом 10 років. До недавнього часу все було менш-більш добре. Принаймні я так думала. Єдине, фінансова сторона бажала кращого, адже я з одного декрету в інший пішла, але якось справлялися і не бідували.
Я знала, що чоловік завжди мріяв про сина. Але чим я могла допомогти йому? Тим більше, що третя дитинка у наші плани не входила. Головне, що діти здорові, а решта – нісенітниця. Хіба ні?
Коли Василь вперше чекав на хлопчика, він мало сльози не пустив у кабінеті УЗД. Ще на лікаря розлютився, що той не професіонал і погано бачить. Він усім доводив, що в нього народиться хлопчик. Я не сперечалася, а просто тихенько готувалася до появи на світ донечки.
Мартуся наша з’явилася на світ 1 січня. Новоспечений тато не приховував свого невдоволення, що мене дуже ображало. Він намагався показати радість на обличчі, але я розуміла, що це нещиро. Я почала жити дитиною і не думати про вибрики Василя.
Чоловік допомагав із донькою. Швидше він робив це з почуття обов’язку. Особливої любові та трепетних почуттів я не помічала. Я лише сподівалася, що його ставлення до дочки зміниться з роками. Та тільки цією любов’ю навіть не пахло – донька росла повністю маминою дитиною.
Коли Мартусі виповнився рочок, Василь натякнув, що настав час працювати над другим. Я не хотіла так рано, тому всіляко намагалася віддалити цей момент.
Мені допомагати нікому, а з двома маленькими дітьми не легко. Однак Василь продовжував доводити своє і постійно питав, коли ми вже за другим підемо.
Чоловік був упевнений, що другим точно буде хлопчик. Звичайно, це мені не подобалося, адже я розуміла, що буде повторення першого разу. Але незважаючи на всі побоювання, я прийняла його пропозицію.
Коли ж Василь дізнався, що знову буде дівчинка, він взагалі втратив інтерес до мене та дітей. Навіть на виписку не приїхав — сказав, що на роботі його не відпустили.
Згодом усе більш-менш вляглося, але особливого бажання проводити час із дітьми я за чоловіком не помічала. Василь прикривався втомою та зайнятістю, аби доньки його не чіпали.
Я не підозрювала нічого, адже розуміла, що йому справді треба багато працювати, щоб нас забезпечити. Але нещодавно з’ясувалося, що він не працював. Він мав іншу причину затримуватися вечорами. І ця причина подарувала йому сина.
Два тижні тому Василь прийшов додому в чудовому настрої, а коли доньки лягли спати, заявив, що має намір розлучатися, оскільки, у нього тепер інша родина на першому місці. З’явилася жінка, яка подарувала йому сина, і він неймовірно щасливий з цього приводу.
Я була настільки спантеличеною цією новиною, що навіть нічого не сказала Василю у відповідь. Я мовчки спостерігала за тим, як він збирає валізи і бурмотить щось собі під ніс. Це відбувалось все перед самим Різдвом.
Він радісно обіцяв, що доньок не покине – аліменти платитиме. А я намагалася спуститися на землю та усвідомити, що відбувається у нашій родині. Ще треба було придумати, як пояснити відхід тата дітям.
Я не хочу, щоб дочки з ним спілкувалися. Раз Василь зробив вибір на користь сина, то ноги його біля донечок не буде. До речі, він і сам не виявляє ініціативи. Нова сім’я настільки йому закрутила голову, що він зовсім забув про “колишніх” дочок. Це і на краще я вважаю.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
