fbpx

Ще перед випискою, коли я провідував синочка і Зоряну, вона ніжно взяла мене за руку, і попросила їй дещо пообіцяти. Тоді я був на емоціях, і сказав все, що вона хотіла почути. Та ця “гаряча” путівка до Туреччини все зруйнувала. Я не стримався, і як би я не намагався все приховати, нічого не вийшло. Того “чорного” дня я повернувся в наше гніздечко, а воно пусте

Ще перед випискою, коли я провідував синочка і Зоряну, вона ніжно взяла мене за руку, і попросила їй дещо пообіцяти. Тоді я був на емоціях, і сказав все, що вона хотіла почути. Та ця “гаряча” путівка до Туреччини все зруйнувала. Я не стримався, і як би я не намагався все приховати, нічого не вийшло. Того “чорного” дня я повернувся в наше гніздечко, а воно пусте.

Починаючи з університету, я намагався не пропускати жодної жінки без уваги, за будь-якої можливості зав’язував знайомство, як правило, мені це вдавалося досить швидко. Потім так само швидко “розв’язував” і починав шукати нові пригоди.

Думок про серйозне і тривале спілкування ніколи не було, до того, як я зустрів Зоряну. З нею стосунки все ніяк не зав’язувалися, я то кидав цю витівку, то знову повертався до дуже гарної дівчини, з квітами, коробками цукерок, умовляннями… Умовив.

Ми відгуляли весілля, на якийсь час я став зразковим сім’янином, особливо коли ми стали чекати нашого первістка. Приблизно через рік усе повернулося на круги свої. Гострота почуттів притупилась (у мене), побут затягнув, і я взявся знову за своє.

А Зоряна – вона була зразковою дружиною. Дуже довго заплющувала очі на всі мої пригоди, не вникала в ситуацію, не чула пліток, тощо.

Коли ми стали батьками другої дитини, вона ще до виписки, сказала:

– Пообіцяй, що будеш нам добрим татом і чоловіком!

Я пообіцяв, Зоряна щасливо усміхнулася, через кілька днів Зоряну з молодшим сином виписали, а ми зі старшим, ріднею та друзями зустрічали їх у холі.

Зоряна більше ніколи не поверталася до розмови про інших жінок, вона повірила моєму слову, і навіть без проблем відпустила на море по гарячій путівці. А я знову не стримався.

Коли я повернувся з узбережжя, дружині нічого не треба було пояснювати, вона дуже добре мене знала, щоб не зрозуміти…

За тиждень мене відправили у відрядження. Зоряна зібрала мене, все було як завжди, але повернувшись, я відкрив порожню квартиру. З меблів залишився тільки кухонний стіл та один табурет. На столі самотньо стояла чашка. Під нею записка: “Живи сам, живи як хочеш. Ми пішли від тебе”.

Я був у повній розгубленості, і спочатку сприйняв це я жарт, думав, Зоряна хоче таким чином мене “підбадьорити”. Але все виявилося набагато серйознішим. Зоряна не повернулася, ні за місяць, ні за рік…

Через два роки я дізнався, що Зоряна знову вийшла заміж. Що відбувалося в моєму житті, її зовсім не цікавило, вона просто викреслила мене з пам’яті. Зоряна не вимагала ані аліментів, ні квадратних метрів, нічого… Розлучення нам оформили заочно, ні до себе, ні до дітей Зоряна мене більше не підпускала.

У моїй душі досі порожньо, як у тій квартирі, до якої я повернувся після відрядження. Намагався знайти розраду в інших жінках, але думки про Зоряну не давали мені це зробити, а після кількох невдалих побачень я взагалі перестав цікавитися ними.

Назад уже нічого не повернеш, і мені доведеться жити з цим невпинним почуттям провини.

Якби ж можна було повернути час назад…

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page