Я знала, що Юра замість себе пришле на “останню розмову” свою матусю, тому була готова до всього.
Ще сьомої ранку не було, як від Ольги Андріївни пролунав перший телефонний дзвінок. Я в цей час була у ванній кімнаті, тому не спішила відповідати. Після декількох пропущених на екрані замиготіло повідомлення. – Напиши свою нову адресу. Треба поговорити і дещо завести. Ти ж похапцем від нас їхала. – Тут то я зрозуміла – зустрічі не уникнути.
Я написала їй у відповідь адресу і почала готуватися до цієї важливої події.
Ольга Андріївна вже за годину стояла на моєму порозі. Вона тримала в руках пакет із моїм зимовим одягом, який залишився на квартирі колишнього чоловіка.
Я взяла пакет, подякувала та попрощалася, але тут вона мене зачепила:
– Я хочу тобі щось сказати.
– Я вас слухаю, – відповіла я.
– Допомоги від нас фінансової не чекай. Ти на розлучення сама подала, от і тягни своїх дітей як можеш. Ти налаштувала всіх проти нас, тому ми в житті дітей брати участь не збираємось. Ні я, ні мій син Юрчик.
Мій колишній чоловік навіть маму прислав на останню зустріч, адже самому було лячно зізнатися, що він безвідповідальна людина. Мої діти і так звикли жити без батька, тож розлучення особливо нічого не змінить.
На прощання я свекрусі пояснила, що батькові доведеться платити аліменти, незалежно від того, хоче він цього чи ні. Я попередила, що цей час не за горами, можна вже готуватися. Тим більше, що Юра недавно працевлаштувався – доведеться виплачувати, нікуди не подінеться.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
