Ще у березні син з невісткою і онуками переїхали з Чернігова до мене у Львів, сюди виїхала фірма сина. Вони орендували тут спочатку окрему квартиру.
У мене є онуки, але няньчити їх мені не дозволяють. Звичайно, я бачу їх на сімейних святах, вони приходять. але це відбувається так рідко, що навіть не рахується. І все через розлад з невісткою, яка постійно знаходить привід, щоби дітей у мене не залишити.
А син Остап завжди слухає Віку. Але його дружина – акторка ще та, може й заплакати, якщо їй щось потрібне.
І ось в кінці травня прийшов до мене син і сказав, що у нього зменшилася зарплата, а Віка ж в декреті з другим, важко їм. І що вони захотіли переїхати до моєї двокімнатної квартири.
Але я була проти. Чому я маю поступатися своїм комфортом з там їх відношенням споживацьким?
Та вони не вгамовувалися. Але з кожною такою розмовою емоції загострювалися. Востаннє ми добре посперечалися, і це стало останньою краплею.
Через 2 дні після того конфлікту син сказав, що начальство йому пішло на зустріч, фірма додала на перший внесок і вони беруть квартиру в кредит. Ну а я стала ворогом народу номер один, наче я їх вигнала надвір.
Причому, коли стало небезпечно у них, до сватів на Франківщину вони чомусь не поїхали. Напевно, ті їх не звали. Хоча батьки невістки мешкають у просторій трикімнатній квартирі, і там місця явно було б більше.
Але хай так. Я спочатку хвилювалася, а потім вирішила, що це навіть на краще. Вони вже дорослі, будують свою сім’ю, то нехай навчаються самостійності.
Отже син із невісткою взяли квартиру в кредит і тепер скаржаться, що доводиться всі гроші за житло віддавати. У мене два онуки, різниця між ними півтора роки. Але навіть у гості вони приходять ненадовго.
Недавно , у вересні, був у мене ювілей, добре посиділи. А потім вони зібралися додому, і невістка каже дітям:
“Діти, збираємось додому. Місця тут мало, бабусі з нами буде тісно, давайте швидше одягайтеся”. З натяком на нашу тут останню перепалку. Кілька місяців минуло, а вона носить образу, не забуває. Дивна, чесне слово.
Натомість її батьки – святі. Вони для онуків “бабусічка” та “дідусь”, вони дітей можуть навіть на тиждень до себе взяти. А я не можу, я просто “баба Ксенія”. І подарунки онукам купую, і гроші через сина передаю, а все без толку.
Спробувала поговорити з батьками невістки, але вони теж налаштовані проти мене. Ще й зловтішаються. А у сина не той характер, щоб на своєму наполягти.
Ну та вже як є, добре, що всі живі-здорові. Мені здається, я у всьому була права.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
