Я сама з невеликого міста недалеко від Києва, там живе моя мама. Я вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка у село нашого району, від містечка за 20 кілометрів, тобто зовсім поруч. Але життя у нас з Андрієм що називається сільське: хата, город, кури-гуси-свині.
Коли у нас народилася Софійка, ми її у дитсадок у райцентр возили, бо в селі нема садочка, але то тільки одна назва, що вона в той дитсадок взагалі ходила.
Як прийшла пора йти до школи, ми на сімейній раді, вирішили, що краще дитині відвідувати школу у місті, а не нашу сільську. Та можливостей більше, викладання краще. Додаткові гуртки. Мамі моїй зараз 62 роки, вона ще здорова і жвава жінка, тому одразу погодилася, щоб онучка жила у неї робочий тиждень.
Так і триває вже 6 років, зараз Софійка у 6-му класі. Вона живе у моєї мами у квартирі, ходить до школи, додатково на англійську і на танці. Ми ж продуктами маму забезпечуємо, Соні грошей на тиждень виділяємо.
У мене багато хто питав, як я так можу? Ну а що тут дивного? А як діти раніше у пансіонах чи інтернатах навчалися і взагалі лиш на канікули додому їздили? Особливо проти нашого з Андрієм рішення раніше виступали свекри, які теж в нашому селі живуть. Говорили, мовляв, ми самі вивчилися у селі, Андрій тут у школу ходив, то ж нічого у цьому такого. Але ми вважаємо, що якщо є можливість, аби дитина жила і навчалася у місті, то чому ні? Це ж вклад у майбутнє Софійки у першу чергу, це все заради неї.
Але ось минулої п’ятниці викликала мене класна керівниця Софійки у школу для розмови, уже й вона туди ж. Подруги тут у селі й сусіди мені постійно таке кажуть, але ми з чоловіком вважаємо, що для дитини краще жити у бабусі, моєї мами, і ходити у міську школу, а не з нами курей та свиней доглядати. На вихідні ми її все одно майже на кожні забираємо, ми проводимо час разом.
Але вчителька сказала, що Софія не завжди охайна ходить, не завжди у неї одяг чистий, волосся і все таке. Сказала, що дівчинці не вистачає материнської турботи, а бабуся, мовляв, уже мабуть не справляється і не може за всім устежити.
– Що ж ви пропонуєте? – запитала я. – Забирати Софійку у сільську школу зі звичного їй середовища, кидати англійську, танці? Та й до однокласників вона звикла, шість років з ними все ж таки, їй не просто буде у новому колективі звикнути. Та і яку там освіту у нас в селі пропонують, Ви ж самі знаєте, у нас одна й та сама вчителька математику, географію, історію і біологію викладає, а друга – всю решту предметів.
Класна керівниця Софійки лиш плечиками знизала. Словом, домовилися ми з нею, що я з донькою і мамою поговорю, щодо її вигляду, навчу донечку більш ретельно стежити за собою. Все-таки ми з Софійкою з вечора п’ятниці по вечір неділі разом, думаю, ми справимося, адже іншого виходу я не бачу.
А якби ви вчинили на нашому з Андрієм місці?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
