Ще весною я їхала на роботу, запізнювалася, зупинилася на світлофорі, дивлюся – на узбіччі якась сіра грудка лежить і тремтить.
Вмикаю аварійку, виходжу подивитися, а це кошеня покинуте.
Мені стало його шкода, беру тваринку, знаходжу в багажнику порожню коробку, застилаю ганчірками для протирання машини, вкриваю ж ними.
Іншого виходу нема, треба їхати на роботу. Приїжджаю, заходжу до кабінету з цією коробкою – не лишати ж малюка в машині, на вулиці рання весна, холодно. Він весь брудний, мою його в мийці, кладу під батарею. Даю сосиску та вершків для кави. Маля наїдається, сохне, засинає.
Тут приходить начальник і починає несамовито кричати: “Якого ти притягла сюди це створіння?”
Я пояснюю, що зараз кошеня побуде тут, а ввечері я відвезу його додому, тим більше, мої дві колеги в кабінеті не проти попрацювати один день у сусідстві з кошеням.
Але начальник не вгамовується і репетує. У мене й раніше з начальником стосунки були так собі, а тут мене прямо накрило: написала заяву з власного та звалила з роботи з коробкою в обнімку.
Відвезла кошеня до ветеринара: абсолютно здоровий малий, точніше, мала. Залишила собі. Мій старий кіт прийняв малечу.
З роботи пішла. Через два місяці знайшла нову роботу: і ближче до будинку, і зарплата більша, і нормальне начальство. І кохання своє зустріла два місяці тому – Остап теж любить тварин, особливо котиків.
Вважаю, що це моя Крихітка змінила моє життя. Люди, будьте добрими й людяними! Всім миру й добра!
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
