Ще залишається закрити 300 000 гривень. Але чи під силу це мені?
Я тепер живу і працюю лише для того, щоб виплатити кредити сина. Живу на копійки з пенсії, а все, що заробляю на двох роботах, віддаю банкам.
Син взяв кредити ще кілька років тому, коли почав свою справу. Казав, що це тимчасово, що він швидко все поверне, що справа піде вгору. Я вірила. Ну як не вірити своїй дитині?
Але справа не просто не пішла, вона провалилася. А борги залишилися.
Спочатку він намагався якось виплачувати сам. Потім попросив допомоги. Потім уже просто не зміг платити взагалі. І тепер все на мені.
Я працюю прибиральницею в супермаркеті зранку і нянею в дитячому садочку У другій половині дня. Мені шістдесят три, але я майже не відпочиваю.
Вранці встаю о п’ятій, увечері повертаюся о десятій. І так кожного дня, без вихідних. Грошей вистачає тільки на комуналку, найдешевшу їжу і борги.
Син не працює. Каже, що шукає можливості, але я бачу, що він просто опустив руки. Він зневірився. Сидить удома, живе за мій рахунок і навіть не намагається щось змінити.
— Мамо, я все розумію, але зараз такий час, сама ж бачиш. Роботи нема, бізнесу нема, нічого нема. Я ж не можу просто піти мити підлогу, як ти! — якось сказав він мені, коли я запропонувала влаштуватися хоч кудись.
Я проковтнула образу. Проковтнула втому. Я вже нічого не кажу. Просто працюю. Ще залишається закрити 300 000 гривень.
Одного разу, коли я поверталася пізно ввечері, до мене підійшла сусідка Валентина.
— Ти чого так себе мучиш? — запитала вона.
— А що робити? Треба ж якось жити, — відповіла я.
— А твій син що?
Я тільки махнула рукою. Що я могла їй сказати?
Що мій син став чужим у моєму ж домі? Що він більше не той хлопчик, якого я колись виховувала? Що я працюю за двох, поки він просто їсть і грає в ігри на телефоні?
Я не знаю, що робити. Я вже не молода, сили закінчуються. Але й залишити все так теж не можу. Це ж мій син.
Як мені бути? Як його змусити взяти відповідальність на себе? Як не зламатися самій?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
