Батьки “порадували” нас із сестрою несподіваною новиною – вирішили розлучитися після 50 років шлюбу. Ми були приголомшені.
Ні вмовляння, ні сльози не допомогли. Ініціатором розриву стала мама. Вона заявила, що втомилася від сімейного життя та хоче пожити для себе.
Ще зовсім недавно ми всі разом святкували їхнє золоте весілля. Зібрали родину, замовили дорогий ресторан, тости, привітання – все виглядало так, ніби у них міцний і щасливий союз. І ми дійсно так вважали, навіть жодного сумніву не виникало!
Але минув лише тиждень після свята, і мама спокійно повідомила нам із сестрою:
— Дівчата, я подаю на розлучення.
— Що?! — першою отямилася сестра. — Це жарт?
— Ні, не жарт. Я більше не хочу бути заміжньою. Втомилася, хочу жити сама.
Я втратила дар мови.
— Мамо, але як? Пів століття разом, і раптом ось так?
— Я довго про це думала. Досить. Тепер мій час.
Сестра заплакала, я теж ледве стримувала сльози. Але мама була непохитна.
Батько сприйняв усе на диво спокійно.
— Раз хочеш — розлучаймося, — лише сказав він і зібрав свої речі. Переїхав на дачу, навіть не намагався переконати маму залишитися разом.
Удома панувала напружена атмосфера. Наші чоловіки теж були незадоволені.
— А що тепер? — бурчав мій чоловік. — Самотня теща — це ж проблеми для вас. А значить, і для мене.
Сестра теж скаржилася, що її чоловік невдоволено обурюється.
Але найгірше було попереду. За місяць після розлучення мама зізналася:
— Я знайшла в соцмережах своє перше кохання. Ми переписуємось.
— Що?! — вигукнула я.
— Він удівець, живе у сусідньому місті, — продовжила вона. — Ми просто спілкуємося.
Сестра аж схопилася з місця.
— Ти ж через нього з татом розлучилася, так?!
— Я розлучилася, бо хотіла свободи! — заперечила мама. – Я втомилася обслуговувати і жити для всіх, крім себе!
Але ми бачили, як у неї змінився настрій. Очі світилися, на обличчі з’явився рум’янець, вона почала частіше виходити з дому.
— Мамо, це несерйозно, — спробувала я достукатися, аби вона мене почула – ця жінка за 70. — Ти ж не дівчинка!
— І що? — з викликом запитала вона. — У мене ще є право на щастя.
Ми були просто приголомшені. Ще більше нас приголомшила її наступна новина.
— Я запросила Михайла в гості, — якось між іншим сказала вона за вечерею.
Я аж виделку впустила.
— Ти що? и серйозно?
— Хочу його побачити вживу. Я маю право.
— А що, якщо він залишиться в тебе жити? — сестра дивилася на маму з розпачем.
— Це моє життя, і я вирішую, — спокійно відповіла мама.
Я не знаю, що робити. Це ненормально! Як ми пояснимо це чоловікам? Як взагалі сприймати таку ситуацію? Що робити? Будемо вам дуже вдячні за якісь слушні поради.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
