Ще зимою ми опинилися у маминої сестри у Фінляндії. І додому аж ніяк не поспішаємо. Це дивовижна країна!
У нас навряд чи когось можна взимку здивувати нерозчищеними вулицями, величезними бурульками, що висять над головами та слизькими тротуарами. Та й всюдисуща сіль, за допомогою якої намагаються побороти ожеледицю, щещо набридла. Вона тільки псує взуття та мало що дає.
Опинившись узимку в Гельсінкі, людина може засумніватися, що надворі січень. Центральні вулиці абсолютно чисті та сухі, немає ні снігу, ні кучугур, ні солі, ні навіть гранітної крихти.
Справа в тому, що тут є керована система підігріву вулиць, що дозволяє швидко розтоплювати сніг та прибирати воду! У результаті будь-якої погоди і будь-якої зими ці вулиці чисті і сухі.
Немає і бурульок на дахах. Тому немає потреби постійно дивитися вгору і переживати, що шматок льоду може впасти на голову. Як цього вдається досягти? Знову ж таки проблема вирішується за рахунок підігріву.
Підігріваються і водостічні труби, і дахи будівель. У результаті ні снігові кучугури, ні бурульки просто не утворюються.
Звісно, всі вулиці не підігріти, тож доводиться використовувати й гранітну крихту. Вона зарекомендувала себе куди краще за будь-які реагенти, вона безпечна і для людей, і для тварин. Причому її можна використати повторно. І наприкінці зими цю крихту збирають, очищають та відправляють на зберігання. Непридатну крихту везуть на підприємства, які її переробляють. Все ми тут спостерігали і дізнавалися.
Цікаво й те, як у Фінляндії розподіляється відповідальність. Наприклад, доглянутість головних вулиць лежить на плечах міської влади. А ось за чистоту невеликих вуличок, тротуарів та дворів відповідають люди, які тут мешкають. Мешканці займаються благоустроєм самі або залучають до цього приватні компанії.
Цікаво зазирнути й у типовий фінський під’їзд. Причому і в старих, і в нових будинках все побудовано за тими самими принципами. Наприклад, всі двері однакові, господарі не можуть просто взяти та замінити двері на свій розсуд. Також на кожних дверях значиться не лише номер квартири, а й прізвище мешканця.
У під’їзді без зусиль можна знайти список усіх мешканців та номери їх квартир. А тому загубитись тут складно. Цікаво й те, що навіть двері у ліфтах прозорі. Це дозволяє додати простору відкритості та, відповідно, безпеки. Адже кожен, хто їде ліфтом, мимоволі переглядає все, що відбувається по всіх поверхах. Так працює пасивний соціальний контроль.
Цікаво виглядають фінські ключі. Вони відрізняються завидною універсальністю, адже такий ключик підходить і до воріт, і до дверей у під’їзд, і до вхідних дверей у квартиру. А тому людині не потрібно носити цілу в’язку ключів – достатньо лише одного «складного» ключа. Зручно!
Звичайно, цікавих моментів та разючих відмінностей можна побачити чимало. Причому самі фіни не витають у хмарах і зазначають, що багато чого ще треба зробити. Розповідають про амбітні плани, які ще тільки збираються втілити у життя.
Однак навіть наявне вражає, змушує захоплюватись. Помітно, що тут цінується життя кожної людини, багато робиться для зручності пересічних громадян. Звідси високі місця у рейтингах найблагополучніших та найщасливіших країн.
Ми дуже вдячні Фінляндії, вона тепер наша друга домівка.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Недавні записи
- У нас з чоловіком трикімнатна квартира, в якій підростають троє діток. Я майже все встигаю робити сама, але була у мене одна давня мрія. Ми якраз ремонт в кухні зробили, і тиждень тому на день народження чоловік мені її таки подарував. Але відтоді зовсім зіпсувалися у мене взаємини зі свекрухою, Марія Павлівна наче сказилася! Здавалося б, усі мають бути щасливі, але ні. Свекруха її просто не переносить! За її нацькуванням і нашіптуваннями я тепер – погана господиня! Вони, мовляв усю молодість мили в тазиках та холодній воді по гарнізонах – і нічого! Виростили і вижили, не те що деякі, яким аби електрику накручувати. І тут настав апогей. Мені видали старовинну металеву радянську м’ясорубку
- Ми з Петром чекаємо на поповнення, другу дитинку, швидше за все – на дівчинку. Я зарані придумала ім’я, але вся родина з обох боків проти, мені дуже прикро! Я завжди хотіла, аби мою донечку саме так звали. Знайома на дитячому майданчику взагалі зафукала це ім’я, що не гарне і взагалі й казна й що! Мені прикро, мало не ридаю. Ще й до всього свекруха настирно Машу пропонує, прямо дістала уже. Мене саму назвали на честь бабусі Алевтиеною, бо моя мама посоромилася перечити в чужому будинку, адже жила в невістках
- Я як побачила, що син мій ранком встав перший, пішов на кухню і потім поніс у спальню невістці каву з канапками з червоною ікрою – так у мені скипіло все! Розмова з ним і Юлькою не дала результатів, тому і подзвонила свасі. Такого я ще не чула на свою адресу
- Мені вже й не хочеться до своєї родини на Закарпаття їздити, щиро кажу. І все через дітей, яких вони собі там понароджували. А я живу інакше, і коли мене обліплюють ці всі діти – сестри, брата, а мама насідає – коли вже ви, вам по 36 років??? – у мене просто все закипає. Та ніколи!
- Мені так і хочеться щоразу запитати в свекрів, до яких ми іноді їздимо в село: навіщо вам три огороди??? Горбатяться на них і майже все роздають сусідам! Ми мало що беремо з собою, коли вони нам дають, бо ми стільки того всього не їмо, але вони не розуміють, що крім картоплі, буряків, капусти і качок ще щось можна їсти в цьому житті