fbpx
життєві історії
Що дочка з зятем під дверима нашої квартири тільки не робили: і дзвонили що пару секунд в двері, чергуючи з дзвінками на телефон, і сусідів розпитували, чи дома ми, і куди б могли податися без попередження. А ми, як мухи, з дружиною сиділи в квартирі, бо не хотіли в черговий раз няньчити їх дітей. Четверо голів – це вам не жарти!

Що дочка з зятем під дверима нашої квартири тільки не робили: і дзвонили що пару секунд в двері, чергуючи з дзвінками на телефон, і сусідів розпитували, чи дома ми, і куди б могли податися без попередження. А ми, як мухи, з дружиною сиділи в квартирі, бо не хотіли в черговий раз няньчити їх дітей. Четверо голів – це вам не жарти!

Мені і моїй дружині було трохи більше сорока, коли наша донька Олена повідомила, що при надії. Що ж, ми не були проти, раділи за донечку. Все ж давно не було в будинку дитячого сміху і радості материнства. Це ж так круто, коли в будинку дитина – думали тоді ми з дружиною.

Відгуляли гарне весілля. Дочка з зятем жили окремо у своїй квартирі. Мир і спокій.

Коли Олена привела на світ донечку, то ми навіть самі дзвонили дітям кожні вихідні, щоб вони привозили Євою до нас, щоб ми поняньчились з нею, ну а вони відпочили, молоді ще зовсім. Пропонували тільки на вихідні, адже самі багато працювали. Коли було літо, то все літо онучка залишалася у нас, все ж відпустка у нас.

Ну а через два роки народився у них синочок і ми знову були неймовірно раді. Знову ці маленькі ніжки, ручки цілували, вчили всьому, чого треба. Радість, одним словом. Дочка привозила до нас дітей, коли треба було кудись відлучитися. Я як раз вийшов на пенсію. Дружина ще працювала.

А потім ще пару років і знову дочка народила, але тільки вже близнят хлопчиків. Чотири онуки, подумати тільки. І ось ми помітили з дружиною, що дочка все частіше і частіше намагається до нас відправити дітей. Самі з чоловіком вони сидіти з чотирма не хотіли, а тому мало не кожен день стали привозити їх до нас. Ми сильно любимо своїх онуків, але вже і вік не той, щоб кожен день возитися з чотирма дітьми. А тому коли вони черговий раз до нас прийшли, ми просто не відкрили двері.

Хоча дочка намагалася достукатися і навіть дзвонила на телефон, ми слухавку не брали, двері не відкрили. Можете засуджувати, але ми просто неймовірно втомилися. Дочці скільки не натякай, вона все робить вигляд, що натяків не розуміє. Тому ось так все вийшло.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page