Що мама, що я, в день прощання з татом, проливали сльози, хоча до сьогодні не розумію, для кого був весь цей цирк. Тато був ще тим “бешкетником”, любив і до чарки заглянути, і в карти з “друзями” пограти на “копійки”, як сам і казав. Тому я й не здивувалася, коли всього за пів року в нашому домі став жити дядько Захар. Я знала, що нічим добрим це не закінчиться. – Присядь! Є розмова.
Я пам’ятаю цей день, коли не стало мого батька. День скорботи і печалі, але в той же час і якоїсь легкості. Адже батько був ще тим “бешкетником” і випивакою. Програв стільки всього, що нам з мамою і за два життя не заробити, адже він любив ще грати в карти та інше. Я була тоді дівчинкою 11 років і пам’ятаю, як мама хоч і плакала за батьком, але все ж в очах її я бачила радість і свободу. До сьогодні не розумію, чому мама трималася такого чоловіка, як мій батько.
Проте, не минуло й пів року, як мама повідомляє мені новину. Друг батька, дядько Захар, буде жити з нами. У них з мамою любов, а тому я повинна прийняти їх вибір, хочу я того чи ні. І бонусом ще є його дочка від першого шлюбу, якій 9 років. Вона теж буде жити з нами. Так, я не хотіла цього всього, напевно, десь в глибині душі відчувала, що хорошого з цього нічого не вийде.
І правда, мама і дядько Захар були нормальною сім’єю. Вони жили разом у маминій квартирі, але на їжу і на оплату за комуналку завжди скидалися грошима. Незважаючи навіть на те, що по-перше мама жінка, а по-друге у дядька Захара зарплата була в рази більше. Зрозуміло, що і як слід відкласти грошей мама не могла, а тому мені доводилося дуже старанно вчитися в школі, щоб мати можливість вступити на безкоштовне навчання до університету.
Я завжди відчувала різницю в ставленні до мене і до дочки дядька Захара. Його Люді купували все, я б навіть сказала в надлишку, мені ж нічого потрібно не було – це за словами мами і самого Захара. Захар взагалі ставився до мене, як до чужої дитини з дитячого майданчика. Він хоч і жив з нами, ніби як повинен був замінити мені батька, але ні, такого не було. Це був просто чужий дядько в будинку.
Коли дочка його закінчила навчання, Захар купив їй будинок заміський, а потім і автівку. А коли я закінчила навчання, мені повідомили, що якщо я буду жити разом з ними в квартирі, то зобов’язана платити частку за комуналку і їжу. А якщо робити так не буду, то зобов’язана йти на іншу квартиру. Чи варто говорити про те, яка у мене була образа?
От мені цікаво, чому таке ставлення? Я була всього лише дитина, невже я не була гідна любові, уваги, турботи?
Так важко на душі…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
