Якось не так я виховала дочку, мабуть, щось важливе у дитинстві не змогла їй пояснити, донести. Два шлюби, два розлучення, троє дітей у двадцять сім років. Але це ще нічого, біда в тому, що вона своїх дітей ділить через те, скільки їхні батьки платять аліментів. От і тепер Стефа двом дітям зібралася на Миколая дарувати планшети, а старшому лише солодкий подарунок. Це вона так батька виховує? Та ні, дитину.
Ми з чоловіком намагалися гідно виростити дочку. Наша дівчинка з прекрасним ім’ям Стефанія росла в достатку, і об’єктивно ні чого не потребувала. Але проблема була в тому, що Стефа від самого дитинства була дуже вимогливою. Їй завжди хотілося те, що є в інших, обов’язково. Як із дитячого садка це все почалося, так і досі ніяк закінчиться не може.
У школі дочка вчилася ледве-ледве. Спочатку просто лінувалася, а потім у підлітковому віці вона захоплася не навчанням, а вбраннями, дискотеками, подругами, хлопчиками та косметикою. Ну і Стефина риса теж нікуди не поділася: у когось із однокласниць нове вбрання – їй теж терміново потрібно, новий плеєр теж, подруга з батьками до Єгипту злітали – наша по підлозі катається, вимагає відвезти її туди, і це при тому, що у нас бабуся тоді в Греції жила і ми у неї щоліта бували.
Ми з чоловіком і самі зі Стефою займалися, і репетиторів наймали, але жодних покращень в успішності не було. Тільки даремно витрачали гроші.
– Відчепіться ви від дівчини, не її це, – говорила моя мама. – Не всім потрібна ця ваша освіта. Вона ось вийде заміж вдало, народить діточок, і буде собі щасливою без вашої геометрії та хімії.
Зрештою, ми з чоловіком опустили руки, коли донька закінчила дев’ятий клас. Атестат якийсь у неї буде, поки ми живі – нагодуємо, а далі нехай сама якось живе. Навіщо витрачатися на освіту людини, яка не хоче цього?
Але до десятого класу донька пішла сама, без наших понукань. І навіть взялася за навчання, що було дуже дивно. Потім виявилося, що все це мало далекосяжні плани – в училищі багатого нареченого не зустріти, а ось в університеті дуже навіть можливо. Але туди ще й вступити треба.
За десятий та одинадцятий клас Стефанія показала, що вона може вчитися та запам’ятовувати інформацію, але тільки якщо сама цього захоче. Ми з батьком тоді вирішили оплачувати її навчання в університеті, якщо вона туди вступить. Стефа вступила та поїхала вчитися в інше місто.
Але вже після першого курсу вона припинила навчання – стало не до того. Стефанія вийшла заміж і народила Назарчика. Батьком став досить багатий хлопець, у якого наша дочка міцно вхопилася. Але вони протрималися разом недовго. Розлучилися за три роки.
Після розлучення дочка з онуком Назарчиком переїхала до нас. Звісно, ми пустили рідну дочку з онуком. Допомагали ростити, та й батько хлопчика від аліментів не ховався, платив вчасно, ніколи не відмовлявся допомогти, якщо гроші були потрібні на непередбачені витрати. Я вважаю, що колишній зять Роман поводився і веде себе гідно. Батько Назара не кидав. Але Стефа вважала, що одержує мало.
– Чого ти ним захоплюєшся? Для його сім’ї це копійки! Він заощаджує на власній дитині! – говорила вона про колишнього чоловіка. Вже не знаю, як вони жили, але на аліменти їй точно гріх було скаржитися.
Онук ріс, ми вирішили, що час купити Стефі з дитиною окрему квартиру. Так буде зручніше всім, оскільки з дочкою все складніше ставало вживатися. Вона захопилася нашою ідеєю. За півроку ми купили їй двокімнатну квартиру.
Потім Стефанія вмовила нас відпустити її з подружками до Туреччини відпочити. Сина вона туди брати не хотіла.
– Ну що це за відпочинок буде “мамо, дай те, мамо, дай інше”? Я так не відпочину, тільки втомлюся, – запевняла вона нас.
Ми лишилися з онуком, дочка поїхала відпочивати. Там у неї закрутився курортний роман, який перейшов у серйозні стосунки. Чоловік з нею одружився, і забрав їх з Назаром до себе, в інше місто.
З моменту переїзду донька з нами майже не спілкувалася. Зрідка дзвонила, бачилися, тільки коли вона привозила до нас онуків. Чоловік у неї був заможний, при бізнесі, вони часто їздили відпочивати, а ми тим часом залишалися з дітьми. У другому шлюбі дочка народила спочатку сина Артура, а потім дочку Лізу.
Два роки тому другий шлюб доньки наказав довго жити.
Стефанія знову повернулася до рідного міста, до тієї квартири, яку ми купили їй свого часу. Чоловіка мого вже не було, тому єдиною втіхою було те, що онуки тепер поруч. Я дуже часто ходила до дочки чимось допомогти, забрати дітей на прогулянку.
Тоді я і помітила, що ставлення до дітей у неї різне. До Назарчика вона ставилася найхолодніше. Йому могло не дістатись шоколадки, він міг ходити у вже подертих кросівках. При цьому молодші забезпечені дуже добре. Та й взагалі сім’я у них жила у достатку – обидва колишні чоловіки платили Стефі добрі аліменти, що дозволяють дочці не працювати, сидіти вдома з дітьми. Та я зі свого боку теж допомагала.
– Стефо, ти ось їздила з дітьми в магазин – Артурчику обновки взяла, Лізі теж, а Назару щось нічого не купила?
– Кому батько грошей надіслав, тому обновки й купила, – відказала дочка. Я з такого пояснення неприємно здивувалася, чесно кажучи.
Сама забрала старшого онука, поїхали з ним до крамниці, купили обновки. Дочка промовчала, але потім я не помічала, щоб вона старшого чимось обділяла. Мені навіть здалося, що вона зрозуміла, що це не так.
Але ось на цьому тижні розмова зайшла за день Святого Миколая. Я спитала, що вона даруватиме онукам, щоб потім уже визначитися з подарунками самій.
Що на Миколая онуки під подушечками знайдуть? – поцікавилася я у дочки.
– Та що? Артуру і Лізі Миколайчик покладе планшети, а Назар обійдеться солодким подарунком – його батько менше аліментів платить, – відповіла Стефа.
Я де стояла, там і сіла. Ну як так можна – ділити дітей за розміром аліментів?
– Ну так не можна! Вони всі твої діти! – вигукнула я.
– Чому не можна? На планшет для Назара грошей немає, бо його батько заплатив мало аліментів цього місяця. Чому я маю гроші одних дітей витрачати на іншого?
Я пішла від неї з каменем на душі. Мені не зрозуміти, як вона може так міркувати, ніби не про рідних дітей каже. Планшет я онуку куплю, це не проблема. Але він сам бачить, що мама до нього інакше ставиться. Це ж так несправедливо!
Не знаю, що робити. Я можу компенсувати онуку будь-які покупки, на які не хоче витрачатися Стефанія, у мене гарна пенсія держслужбовця плюс я працюю, але у цілому такі взаємини у сім’ї – це неправильно. Думаю подзвонити зятю Роману, може, він забере хлопчика до себе? Але чи дитині буде від цього краще? Як би ви вчинили на моєму місці в такій ситуації?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
