– Галочка! Це ти!
Мене зачепили за плече, я обернулася і обімліла: переді мною стояла Зоя Сергіївна, моя колишня свекруха. За матеріалами
– Галочка! Ти так добре виглядаєш! Прикраси які в тебе гарні! Золото? – вона почала обмацувати мій браслет.
Ми з сином Зої Сергіївни одружилися ще в студентські роки. Якщо коротко охарактеризувати мою тодішню дурість, то: молоде-зелене з милим рай і в курені у його мами. Прожили разом ми 4 роки. Від причіпок свекрухи я жартувала, божевільні вимоги – ігнорувала. Може ми з Валерою досі жили б у його мами, якби він мені не зрадив.
У той день він затримався на роботі. Прийшов, сходив в душ і відразу плюхнувся спати.
– Що стоїш? Сумку у чоловіка розбери! – гаркнула на мене Зоя Сергіївна.
Я слухняно дістала контейнери з-під обіду і тільки зібралася нести їх на кухню, як мій погляд зачепився за мереживний краєчок, який кoкeтливо стирчав серед паперів. Контейнери були миттєво забуті, я потягнула за мереживний край і витягла на світ білий бюcтгaльтер. У мене ніколи такого не бувало. Я здивовано розглядала знахідку і намагалася придумати логічне пояснення наявності цього предмета жіночого гардеробу в сумці чоловіка.
– Галь, подивися! Валера сорочку зараз в прання кинув, а тут, на комірі, помада! – тоді ще свекруха , тицьнула мені під ніс сорочку чоловіка з ще одним доказом зради.
Лаятися я не стала, сцен теж не влаштовувала. Тихо-мирно зібрала свої речі і пішла, на наступний день подавши на розлучення. Валерку я не бачила з самого розлучення. Він тоді на мене образився:
– Ти зобов’язана була мені повірити! Немає довіри – немає шлюбу! – пафосно заявив він, залишивши мене винною в нашому розлученні.
Зі спогадів мене висмикнув син:
– Мама, дивись який камінь! На кішку схожий! – син радісно сунув мені під ніс гальку. – Схожий же?
– Схожий. – я ласкаво погладила сина по голові і він знову втік на пошуки.
– Твій чи що? – здивувалася Зоя Сергіївна.
– Мій. – сказала я.
– А я думала, ти бeзплiдна! – сплеснула руками колишня свекруха.
– Це Ви з чого взяли? – поцікавилася я.
– Ну як: ви з Валеркою 4 роки жили, дітей не було, aбoрти ти не робила – я дізнавалася. Що ще мені треба було подумати? – здивувалася співрозмовниця.
Я розсміялася:
– Ми тоді вирішили спочатку на ноги встати, квартиру купити. А то спочатку навчання, потім працювати тільки почали – яка вже там вaгітнiсть? Планували років через 5. Так зараз-то що вже згадувати? Як Валера? Одружився?
Я подивилася на Зою Сергіївну. Вона була дуже блідою.
– Що з вами? Може, водички? Або лікаря викликати? – занепокоїлася я.
– Ні, не треба лікаря. – Зоя Сергіївна взяла у мене з рук пляшку з водою і жадібно висьорбав половину. – Адже це я тоді бюcтгaльтер поклала в сумку до Валерки. І помада – моїх рук справа. Думала, ти порожня. А я онуків хотіла, ось і придумала, як вас розвести. Валерка-то гордий у мене – виправдовуватися не став, на це і був розрахунок. Але у тебе є дитина! І це все міняє! Пішли зі мною! – вона потягла мене за руку.
– Куди? – здивувалася я.
– До Валерки! Чоловік є? – я кивнула. – Добре! Свого сина чоловікові залишиш і на розлучення подаси. А з моїм сином ви знову одружитеся, і ти наpoдиш йому дитину. Від Валерки у тебе інші діти будуть, не засумуєш! Пішли-пішли!
Так, шість років минуло, а розуму у колишньої свекрухи так і не додалося.
-Нікуда я не піду! Залиште мене в спокої! – вирвалася я.
-Хамка! Я їй сина мого вручаю, а вона морду верне! – розсердилася Зоя Сергіївна. – Надумаєш – приходь, прийму! – вона помахала мені рукою на прощання, розвернулася і пішла геть.
Звичайно прийду! Чоловіка кину, сина кину і повернуся до свекрушеньки колишньої під крильце! Вона дійсно думає, що я так зроблю? Я навіть трохи вдячна Зої Сергіївні за розлучення з Валерою. Якби не вона з тим бюcтгaльтером, я б не зустріла свого нинішнього чоловіка.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
